Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№4(16) // 2006

 

Обкладинка

 

1. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Значущість критеріїв Національного інституту здоров'я США (ATP III) для діагностики метаболічного синдрому у хворих з артеріальною гіпертензією

Ю.М. Сіренко, О.Л. Рековець, Є.А. Павлюк, С.Ю. Савицький

Мета — визначити значущiсть критеріїв АТР III для дiагностики метаболiчного синдрому (МС) у хворих з м’якою та помiрною артерiальною гiпертензiєю (АГ).

Матерiали та методи. Обстежено 112 пацiєнтiв — 50 чоловiкiв i 62 жiнок вiком (50,8 ± 0,97) року — з наявнiстю АГ i ознаками МС згiдно з критерiями АТР III (1-а група). 2-у групу склали 30 хворих з наявнiстю АГ без проявiв МС. Групи були порiвняннi за вiком та статтю. Пацiєнти з наявнiстю встановленого цукрового дiабету (ЦД) виключались iз дослiдження. Визначали рiвень загального холестерину (ЗХС), триглiцеридiв (ТГ), холестерину лiпопротеїдiв високої щiльностi (ХС ЛПВЩ), глюкози, iнсулiну сироватки кровi, проводили 2-годинний пероральний глюкозотолерантний тест (ПГТТ), розраховували площу пiд кривою рiвнiв глюкози та iнсулiну в динамiцi проведення ПГТТ. Про наявнiсть iнсулiнорезистентностi (IР) свiдчило збiльшення рiвня НОМА > 3,0 ум. од. Проводили 24-годинний добовий монiторинг артерiального тиску (ДМАТ).

Результати та обговорення. Iндекс маси тiла (IМТ) пацiєнтiв 2-ї групи становив (26,7 ± 0,3) кг/м2 проти (33,0 ± 0,4) кг/м2 у хворих 1-ї, р < 0,05. Новi випадки ЦД, за даними ПГТТ, виявлено у 6 (5,4 %) пацiєнтiв 1-ї групи, р < 0,05, порушення рiвня глюкози натще — у 11 (9,8 %) хворих 1-ї групи (р < 0,05), порушення толерантностi до глюкози — у 25 (22,3 %) пацiєнтiв 1-ї групи i тiльки у 1 (3,3 %) хворого 2-ї (р < 0,05), пiдвищення рiвня HOMA ≥ 3 ум. од. — у 32 (28,6 %) пацiєнтiв в 1-й групi (р < 0,05). У хворих обох груп виявлено достовiрне пiдвищення рiвнiв ЗХС i ТГ: у пацiєнтiв 1-ої групи вiдповiдно (6,21 ± 0,10) i (1,89 ± 0,09) ммоль/л, а у хворих 2-ої — (5,22 ± 0,11) i (1,54 ± 0,08) ммоль/л (всi р < 0,05). Вiдмiчено також зниження ХС ЛПВЩ у пацiєнтiв 1-ї групи порiвняно з хворими 2-ї: (1,15 ± 0,02) проти (1,42 ± 0,03) ммоль/л (р < 0,05). Кореляцiйний аналiз, проведений у пацiєнтiв з наявнiстю МС i АГ, виявив достовiрний (р < 0,05) зв’язок мiж рiвнем iнсулiну i масою тiла та окружнiстю талiї (r = 0,210, r = 0,197 вiдповiдно), рiвнем ТГ i лiпопротеїдiв дуже низької щiльностi (ЛПДНЩ) (r = 0,255, r = 0,238, p < 0,05 для всiх значень). Початкове значення iндексу НОМА корелювало з IМТ, масою тiла, рiвнем ТГ i ЛПДНЩ (r = 0,211; 0,244; 0,255; 0,237, p < 0,05 для всiх значень), окружнiстю талiї (r = 0,250, p < 0,01). При аналiзi показникiв 24-годинного монiторингу АТ не виявлено достовiрної рiзницi мiж показниками в дослiджуваних групах.

Висновки. У пацiєнтiв з АГ i критерiями МС, згiдно з АТР III, ІР виявлено лише в 28,6 % випадкiв. Критерiї МС, запропонованi АТР III, не дозволяють досить точно дiагностувати ІР. Їх доцiльно використовувати тiльки для виявлення додаткових факторiв ризику серцево-судинних захворювань.



Ключові слова: метаболiчний синдром, артерiальна гiпертензiя, iнсулiнорезистентнiсть порушення толерантностi до вуглеводiв, порушення глюкози натще

 

Значимость критериев Национального института здоровья США (ATP III) для диагностики метаболического синдрома у больных c артериальной гипертензией

Ю.Н. Сиренко, О.Л. Рековец, Е.А. Павлюк, С.Ю. Савицкий

Цель — определить значимость критериев АТР III для диагностики метаболического синдрома (МС) у больных с мягкой и умеренной артериальной гипертензией (АГ).

Материалы и методы. Обследовано 112 пациентов — 50 мужчин и 62 женщины в возрасте (50,8 ± 0,97) года — с наличием АГ и признаками МС согласно критериям АТР III (1-я группа). 2-ю группу составили 30 больных с наличием АГ без проявлений МС. Группы были сопоставимы по возрасту и полу. Пациенты с наличием установленного сахарного диабета (СД) исключались из исследования. Определяли уровень общего холестерина (ОХС), триглицеридов (ТГ), холестерина липопротеидов высокой плотности (ХС ЛПВП), глюкозы, инсулина сыворотки крови, проводили 2-часовый пероральный глюкозотолерантный тест (ПГТТ), рассчитывали площадь под кривой уровней глюкозы и инсулина в динамике проведения ПГТТ. О наличии инсулинорезистентности (ИР) судили по увеличению уровня НОМА > 3,0 усл. ед. Проводили 24-часовое суточное мониторирование артериального давления (СМАД).

Результаты и обсуждение. Индекс массы тела (ИМТ) пациентов 2-й группы составил (26,7 ± 0,3) кг/мг2 против (33,0 ± 0,4) кг/м2 у больных 1-й (р < 0,05). Новые случаи СД, по данным ПГТТ, выявлены у 6 (5,4 %) пациентов 1-й группы (р < 0,05), нарушение тощаковой глюкозы — у 11 (9,8 %) больных 1-й группы (р < 0,05), нарушение толерантности к глюкозе — у 25 (22,3 %) пациентов 1-й группы и только у 1 (3,3 %) больного 2-й (р < 0,05), повышение уровня HOMA ≥ 3 усл. ед.— у 32 (28,6 %) пациентов в 1-й группе (p < 0,05). У больных обеих групп обнаружено достоверное повышение уровней ОХС и ТГ: у пациентов 1-й группы соответственно (6,21 ± 0,10) и (1,89 ± 0,09) ммоль/л, а у больных 2-й — (5,22 ± 0,11) и (1,54 ± 0,08) ммоль/л (все р < 0,05). Отмечено также снижение ХС ЛПВП у пациентов 1-й группы по сравнению с больными 2-й: (1,15 ± 0,02) против (1,42 ± 0,03) ммоль/л (р < 0,05). Корреляционный анализ, проведенный у пациентов с наличием МС и АГ, выявил достоверную (р < 0,05) связь уровня инсулина с массой тела и окружностью талии (соответственно r = 0,210, r = 0,197), с уровнем ТГ и липопротеидов очень низкой плотности (ЛПОНП) (r = 0,255, r = 0,238, p < 0,05 для всех значений). Исходное значение индекса НОМА коррелировало с ИМТ, массой тела, уровнем ТГ и ЛПОНП (r = 0,211; 0,244; 0,255; 0,237, p < 0,05 для всех значений), окружностью талии (r = 0,250, p < 0,01). При анализе показателей 24-часового мониторирования АД не отмечено достоверной разницы между показателями в исследуемых группах.

Выводы. У пациентов с АГ и критериями МС, согласно АТР III, ИР выявлена только в 28,6 % случаев. Критерии МС, предложенные АТР III, не позволяют достаточно точно диагностировать ИР. Их целесообразно использовать только для выявления дополнительных факторов риска сердечно-сосудистых заболеваний.



Ключевые слова: метаболический синдром, артериальная гипертензия, инсулинорезистентность, нарушение толерантности к углеводам, нарушение тощаковой глюкозы


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

2. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Патоморфологічне дослідження рестенозу в стенті

Ю.В. Панічкін, В.П. Захарова, С.В. Сало, А.В. Руденко

Мета роботи — дослідження патоморфологічного субстрату розвитку рестенозу в звичайних («непокритих») стентах, імплантованих у коронарні артерії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця.

Матеріали і методи. У 5 хворих на хронічну ішемічну хворобу серця при аортокоронарному шунтуванні, виконаному в Інституті серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова АМН України в 2004—2005 р., у проміжок часу від 3 до 8 міс (у середньому — 5,6 міс) після ендопротезування коронарних артерій із застосуванням звичайних металевих стентів було резектовано й піддано патоморфологічному дослідженню ділянки судин, оклюзовані внаслідок рестенозу в стенті.

Результати й обговорення. При патогістологічному дослідженні біопсійного матеріалу виявлено, що бранші стента прилягали до стінки судини, елементи атеросклеротичної бляшки розташовувалися ззовні від лінії стента, а повторне звуження просвіту артерії було спричинене проліферацією елементів внутрішнього шару судинної стінки. При цьому в ділянках неоінтими, розташованих між стінкою артерії і браншами стента, було досить багато молодих повнокровних судин, характерних для типової грануляційної тканини. Водночас тканина неоінтими, звернена в просвіт судини і локалізована всередину від браншей стента, являла собою зону проліферації фіброзно-м'язових елементів, позбавлену судинної мережі. Атеросклеротична бляшка, з приводу якої було зроблено імплантацію стента, розташовувалася назовні від лінії ендопротеза в стінці судини і являла собою вузьке сочевицеподібне скупчення суданпозитивної безструктурної тканини, що частково проросла колагеновими волокнами, які згущалися по периферії й утворили капсули.

Висновки. Рестеноз у стенті являє собою зону проліферації фіброзно-м'язових елементів судинної стінки, позбавлену судинної мережі, як вияв репаративної реакції організму у відповідь на операційну травму і впровадження стороннього тіла. Атеросклеротичні бляшки в коронарних артеріях, із приводу яких роблять стентування, сплощуються ендопротезом, у подальшому інкапсулюються і піддаються фіброзній трансформації.



Ключові слова: стентування (ендопротезування) коронарних артерій, рестеноз у стенті, патоморфологічне дослідження

 

Патоморфологическое исследование рестеноза в стенте

Ю.В. Паничкин, В.П. Захарова, С.В. Сало, А.В. Руденко

Цель работы — исследование патоморфологического субстрата развития рестеноза в обычных («непокрытых») стентах, имплантированных в коронарные артерии у пациентов с ишемической болезнью сердца (ИБС).

Материалы и методы. У 5 больных хронической ИБС при аортокоронарном шунтировании, выполненном в Институте сердечно-сосудистой хирургии им. Н.М. Амосова АМН Украины в 2004—2005 гг., в промежуток времени от 3 до 8 мес (в среднем — 5,6 мес) после эндопротезирования коронарных артерий с применением обычных металлических стентов были резецированы и подвергнуты патоморфологическому исследованию участки сосудов, окклюзированные вследствие рестеноза в стенте.

Результаты и обсуждение. При патогистологическом исследовании биопсийного материала выявлено, что бранши стента прилегали к стенке сосуда, элементы атеросклеротической бляшки располагались кнаружи от линии стента, а повторное сужение просвета артерии было вызвано пролиферацией элементов внутреннего слоя сосудистой стенки. При этом в участках неоинтимы, расположенных между стенкой артерии и браншами стента, было довольно много молодых полнокровных сосудов, характерных для типичной грануляционной ткани. В то же время ткань неоинтимы, обращенная в просвет сосуда и локализованная кнутри от браншей стента, представляла собой зону пролиферации фиброзно-мышечных элементов, лишенную сосудистой сети. Атеросклеротическая бляшка, по поводу которой была произведена имплантация стента, располагалась кнаружи от линии эндопротеза в стенке сосуда и представляла собой узкое чечевицеобразное скопление суданположительной бесструктурной ткани, частично проросшей коллагеновыми волокнами, сгущавшимися по периферии и образовавшими капсулу.

Выводы. Рестеноз в стенте представляет собой зону пролиферации фиброзно-мышечных элементов сосудистой стенки, лишенную сосудистой сети, как проявление репаративной реакции организма в ответ на операционную травму и внедрение инородного тела. Атеросклеротические бляшки в коронарных артериях, по поводу которых производят стентирование, уплощаются эндопротезом, в последующем инкапсулируются и подвергаются фиброзной трансформации.



Ключевые слова: стентирование (эндопротезирование) коронарных артерий, рестеноз в стенте, патоморфологическое исследование


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

3. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Метод комплексної ехокардіографії в діагностиці розшаровувальної аневризми висхідної аорти

О.А. Мазур, В.М. Бешляга

Мета роботи — оцінити можливості методу комплексної ехокардіографії для ранньої діагностики розшаровувальної аневризми висхідної аорти (РАВА).

Матеріали та методи. Проаналізовано 26 випадків РАВА. У 19 хворих виконано хірургічне втручання. Для діагностики РАВА використовували метод комплексної ехокардіографії (ЕхоКГ), який передбачав одно- та двомірну трансторакальну ЕхоКГ (ТТЕхоКГ), безперервнохвильову допплер-ЕхоКГ та кольорове допплерівське картування, а також черезстравохідну ЕхоКГ (ЧСЕхоКГ). Для діагностики РАВА використовували прямі та непрямі діагностичні ЕхоКГ-критерії розшарування стінки аорти: прямі — флотуюча інтима в отворі аорти з утворенням несправжнього каналу, наявність вхідного або вихідного отвору несправжнього каналу, визначення в несправжньому каналі кровоплину або симптому спонтанного ехоконтрастування, тромбоз несправжнього каналу; непрямі — наявність рідини у порожнині перикарда та плеври, наявність та збільшення ступеня аортальної недостатності (АНд) і ознаки раптового перевантаження об'ємом лівого шлуночка (ЛШ). У 19 оперованих визначали наявність цих ознак, а також основні показники морфології та систолічної функції ЛШ і розміри грудного відділу аорти на різних рівнях. У всіх хворих виконано катетеризацію порожнин серця та рентгеноконтрастну ангіокардіографію.

Результати та обговорення. У хворих із РАВА спостерігали збільшення кінцеводіастолічного об'єму ЛШ на 42,1 % порівняно з нормою (р < 0,05) та ексцентричну гіпертрофію ЛШ із збільшенням маси міокарда на 55 % (р < 0,05). Під час ТТЕхоКГ діагноз РАВА встановлено в 16 (84,2 %) випадках, а при ЧСЕхоКГ — у 18 (94,7 %). При цьому останній метод дав змогу уточнити топічний діагноз розшарування у 3 (15,8 %) хворих, а при катетеризації порожнин серця й ангіокардіграфії РАВА не було розпізнано у 3 (15,8 %) пацієнтів. У більшості хворих відшарування інтими поширювалося на 2/3 кола аорти, як за розташування фенестрації в межах 40 мм від фіброзного кільця аортального клапана (у 72,7 %), так і за дистальнішої локалізації (у 62,5 %). Аортальну недостатність за рахунок дилатації кільця аортального клапана визначали у 89,5 % випадків, серед них таку, коли потрібне було протезування аортального клапана, — у 26 % випадків.

Висновки. Застосування трансторакальної та черезстравохідної ехокардіографії при розшаровувальній аневризмі висхідної аорти дає змогу в усіх випадках виявити головні ознаки хвороби — розрив інтими з формуванням несправжнього каналу.



Ключові слова: розшаровувальна аневризма висхідної аорти, трансторакальна та черезстравохідна ехокардіографія, відшарування інтими, несправжній канал

 

Метод комплексной эхокардиографии в диагностике расслаивающей аневризмы восходящей аорты

А.А. Мазур, В.М. Бешляга

Цель исследования — оценить возможности метода комплексной эхокардиографии для ранней диагностики расслаивающей аневризмы восходящей аорты (РАВА).

Материалы и методы. Проанализированы 26 случаев РАВА, в 19 из которых было выполнено хирургическое лечение. Для диагностики РАВА использовали метод комплексной эхокардиографии (ЭхоКГ), включающий одномерную и двухмерную трансторакальную ЭхоКГ (ТТЭхоКГ), непрерывноволновую допплер-ЭхоКГ и цветное допплеровское картирование, а так же чреcпищеводную ЭхоКГ (ЧПЭхоКГ). Для постановки диагноза РАВА использовали прямые и косвенные диагностические ЭхоКГ-критерии расслоения стенки аорты. Прямые — флотирующая интима в просвете аорты c образованием ложного канала, наличие входного и/или выходного отверстия в ложном канале, определение в ложном канале кровотока или симптома спонтанного эхоконтрастирования, тромбоз ложного канала. Косвенные признаки РАВА — перикардиальный выпот, вплоть до тампонады сердца, плевральный выпот, наличие и увеличение в динамике степени аортальной недостаточности, признаки остро возникшей объемной перегрузки левого желудочка (ЛЖ). У 19 оперированных больных определяли выявляемость этих признаков, а также основные показатели морфологии и систолической функции ЛЖ, размеры грудного отдела аорты на разных уровнях. У всех больных выполнены катетеризация полостей сердца и рентгеноконтрастная ангиокар диография.

Результаты и обсуждение. У больных с РАВА отмечались увеличение конечнодиастолического объема ЛЖ на 42,1 % по сравнению с нормой (р < 0,05) и эксцентрическая гипертрофия ЛЖ с увеличением массы миокарда на 55 % (р < 0,05). При ТТЭхоКГ диагноз РАВА установлен в 16 (84,2 %) случаях, а при ЧПЭхоКГ — в 18 (94,7 %). Причем последний метод позволил уточнить топический диагноз расслоения у 3 (15,8 %) больных, тогда как при катетеризации полостей сердца и ангиокардиографии РАВА не была распознана у 3 (15,8 %) пациентов. У большинства больных отслоение интимы распространялось на 2/3 окружности аорты — как при расположении фенестрации в пределах 40 мм от фиброзного кольца аортального клапана (72,7 %), так и при более дистальной локализации (62,5 %). Аортальную недостаточность за счет дилатации клапанного кольца выявляли в 89,5 % случаев, в том числе такую, когда потребовалось протезирование аортального клапана, — в 26 % случаев.

Выводы. Сочетание трансторакальной и чреспищеводной эхокардиографии при расслаивающей аневризме восходящей аорты позволяет выявить основные признаки заболевания — разрыв интимы с формированием ложного канала.



Ключевые слова: расслаивающая аневризма восходящей аорты, трансторакальная и чреспищеводная эхокардиография, отслоение интимы, ложный канал


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

4. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Стратегія інтенсивної терапії після тромбендартеректомії з легеневих артерій

Л.В. Кулик, Л.Я. Соловей, І.Ф. Тимочко, І.М. Федоришин, І.І. Шабанова, А.В. Багриновський

Мета роботи — на пiдставi визначення чинникiв, що спричинюють ускладнений перебiг пiсляоперацiйного перiоду пiсля тромбендартеректомiї з легеневої артерiї у хворих з хронiчною постемболiчною легеневою гiпертензiєю, розробити рекомендацiї щодо лiкування специфiчних ускладнень.

Матерiали та методи. Обстежено 51 хворого з хронiчною постемболiчною легеневою гiпертензiєю пiсля тромбендартеректомiї з легеневих артерiй за перiод з 1990 року до травня 2006-го. Серед них були 21 чоловiк та 30 жiнок вiком вiд 15 до 77 рокiв, середній вік (53,0 ± 5,4) року. Всi пацiєнти мали III або IV функцiональний клас за NYHA; 6 iз них перед операцiєю були цiлком кисневозалежнi. Протягом операцiї та в пiсляоперацiйний перiод стежили за артерiальним та центральним венозним тиском, частотою та ритмом серцевих скорочень, об'ємом перелитої рiдини та дiурезом, периферійною сатурацiєю за допомогою пульсоксиметра, видiленнями з дренажiв, рiвнем калiю, показниками кислотно-основного стану та гематокритом. У 24 хворих цiєї групи монiторували середнiй тиск у легеневiй артерiї, легеневий периферійний опiр та серцевий викид катетером Свана—Ганца.

Результати та обговорення. Перебiг раннього постперфузiйного та пiсляоперацiйного перiоду насамперед визначався радикальнiстю дезоблiтерацiї та досягнутим зниженням легеневого судинного опору. Швидкий регрес легеневої гiпертензiї протягом 18—24 год пiсля операцiї, що спостерiгався у 67,8 % хворих, був прогностично сприятливим, асоцiювався зi стабiльнiстю гемодинамiки та вiдсутнiстю летальних виходiв. Досягнуте останнiми роками кiлькаразове зниження рiвня летальностi при легеневiй тромбендартеректомiї значною мiрою зумовлене оптимiзацiєю лiкувальної тактики в раннiй постперфузiйний та пiсляоперацiйний перiоди. Виразнi змiни в гомеостазi пiд час виконання тромбендартеректомiї з легеневих артерiй з глибокою гiпотермiєю та зупинками кровообiгу потребують цiлiсної концепцiї iнтенсивної терапiї, яка скерована на зменшення пооперацiйної легеневої гiпертензiї, лiкування правошлуночкової недостатностi, оптимiзацiю оксигенацiї шляхом мiнiмiзацiї перiодiв припинення кровообiгу в процесi операцiї та штучної вентиляцiї легенiв. Окрiм гемодинамiчних та дихальних розладiв, специфiчними ускладненнями легеневої тромбендартеректомiї є мозкова кома, хореоатетоз та делiрiй унаслiдок гiпоксiї мозку на тлi короткотривалого припинення кровообiгу.

Висновки. Основними чинниками ускладнення перебiгу пiсляоперацiйного перiоду тромбендартеректомiї у хворих з хронiчною постемболiчною легеневою гiпертензiєю є залишкова або вазоспастична легенева гiпертензiя, правошлуночкова недостатнiсть, дихальна недостатнiсть унаслiдок феноменiв реперфузiї i «обкрадання» легенiв та гiпоксiя мозку у зв’язку iз повною зупинкою кровообiгу пiд час операцiї. Для зменшення пiсляоперацiйної легеневої гiпертензiї та лiкування правошлуночкової недостатностi доцiльно використовувати малi дози адреналiну в комбiнацiї з допамiном або добутамiном, не перевищуючи спiввiдношення середнього тиску в аортi та середнього тиску в легеневiй артерiї в межах 2:1, контролювати дiурез та водний баланс за допомогою дiуретичних засобiв. Для лiкування та запобiгання синдромам реперфузiї i «обкрадання» легенів слiд проводити штучну вентиляцiю легенiв зi збiльшенням параметрiв вентиляцiї на 15—20 % та використанням режиму позитивного тиску наприкiнцi видиху.



Ключові слова: хронiчна постемболiчна легенева гiпертензiя, тромбендартеректомiя, реперфузiя легенiв, пiсляоперацiйнi ускладнення, iнтенсивна терапiя

 

Стратегия интенсивной терапии после тромбэндартерэктомии из легочных артерий

Л.В. Кулик, Л.Я. Соловей, И.Ф. Тимочко, И.М. Федоришин, И.И. Шабанова, А.В. Багриновский

Цель работы — на основании определения факторов, вызывающих осложнения в послеоперационный период после тромбэндартерэктомии из легочной артерии у больных с хронической постэмболической легочной гипертензией, разработать рекомендации относительно лечения специфических осложнений.

Материалы и методы. Обследован 51 больной с хронической постэмболической легочной гипертензией, у которых было выполнено тромбэндартерэктомию из легочных артерий за период с 1990 года по май 2006-го. Среди них были 21 мужчина и 30 женщин в возрасте от 15 до 77 лет, средний возраст (53,0 ± 5,4) года. У всех пациентов был III или IV функциональный класс за NYHA; 6 из них перед операцией были целиком кислородозависимые. На протяжении операции и в послеоперационный период следили за артериальным и центральным венозным давлением, частотой и ритмом сердечных сокращений, объемом перелитой жидкости и диурезом, периферической сатурацией с помощью пульсоксиметра, выделениями из дренажей, уровнем калия, показателями кислотно-основного состояния и гематокритом. В 24 больных этой группы мониторировали среднее давление в легочной артерии, легочное периферическое сопротивление и сердечный выброс катетером Свана— Ганца.

Результаты и обсуждение. Течение раннего постперфузионного и послеоперационного периода прежде всего зависело от радикальности дезоблитерации и достигнутого снижения легочного сосудистого сопротивления. Быстрый регресс легочной гипертензии на протяжении 18—24 ч после операции, который отмечался у 67,8 % больных, был прогностически благоприятным, ассоциировался со стабильностью гемодинамики и отсутствием летальных исходов. Достигнутое в последние годы неоднократное снижение уровня летальности при легочной тромбэндартерэктомии в значительной мере обусловлено оптимизацией лечебной тактики в ранний постперфузионный и послеоперационный периоды. Выраженные изменения в гомеостазе при выполнении тромбэндартерэктомии из легочных артерий с глубокой гипотермией и остановками кровообращения требуют применения целостной концепции интенсивной терапии, направленной на уменьшение послеоперационной легочной гипертензии, лечение правожелудочковой недостаточности, оптимизацию оксигенации путем минимизации периодов прекращения кровообращения в процессе операции и искусственной вентиляции легких. Кроме гемодинамических и дыхательных расстройств, специфическими осложнениями легочной тромбэндартерэктомии являются мозговая кома, хореоатетоз и делирий вследствие гипоксии мозга на фоне кратковременного прекращения кровообращения.

Выводы. Основными факторами, вызывающими осложнения в послеоперационный период тромбэндартерэктомии у больных с хронической постэмболической легочной гипертензией, являются остаточная или вазоспастическая легочная гипертензия, правожелудочковая недостаточность, дыхательная недостаточность вследствие феноменов реперфузии и «обворовывания» легких и гипоксия мозга в связи с полной остановкой кровообращения во время операции. Для уменьшения послеоперационной легочной гипертензии и лечения правожелудочковой недостаточности целесообразно использовать маленькие дозы адреналина в комбинации с допамином или добутамином, не превышая соотношения среднего давления в аорте к среднему давлению в легочной артерии в границах 2:1, контролировать диурез и водный баланс с помощью диуретиков. Для лечения и предотвращения синдромов реперфузии и «обворовывания» легких следует проводить искусственную вентиляцию легких с увеличением параметров вентиляции на 15—20 % и использованием режима положительного давления в конце выдоха.



Ключевые слова: хроническая постэмболическая легочная гипертензия, тромбэндартерэктомия, реперфузия легких, послеоперационные осложнения, интенсивная терапия


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

5. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Оцiнка забруднення ксенобiотиками органiзму хворих на iнфаркт мiокарда молодого i середнього вiку за даними мультимедiйного аналiзу волосся

Д.Д. Зербiно, Т.М. Соломенчук

Мета дослiдження — щляхом вивчення елементного складу волосся провести порiвняльний аналiз вмiсту головних хiмiчних елементiв в органiзмi хворих на iнфаркт мiокарда (IМ) вiком до 50 рокiв залежно вiд професiйного контакту з ксенобiотиками.

Матерiали та методи. У 39 хворих на гострий IМ вiком до 50 рокiв, зокрема 28 хворих, професiя яких була пов’язана з дiєю ксенобiотикiв (група I), i 11 хворих, якi не мали професiйного контакту з цими речовинами (II група), а також у 23 здорових осiб без професiйного контакту з ксенобiотиками методом рентгенофлуоресцентної спектрометрiї проведено мультиелементний аналiз волосся. Визначали концентрацiю 28 елементiв: есенцiальних (кальцiй, калiй, йод, селен, бром, сiрка, цинк, срiбло, залiзо, марганець, мiдь, молiбден, кобальт, хром, ванадiй, нiкель) i токсичних (барiй, хлор, свинець, миш’як, ртуть, кадмiй, сурма, рубiдiй, стронцiй, цирконiй, титан, олово).

Результати та обговорення. У волоссi хворих на IМ I групи виявлено достовiрно вищий, нiж у контролi i хворих II групи, рiвень важких металiв. У волоссi хворих на IМ II групи виявлено достовiрно вищi, нiж у контролi, рiвнi трьох токсичних елементiв – хлору, свинцю i ртутi. Можливо, це є свiдченням впливу курiння. У 82,1 % хворих на IМ I групи i 72,7 % хворих II групи спостерiгалося зменшення рiвня протекторного елемента селену.

Висновки. У волоссi хворих на ІМ вiком до 50 рокiв, чиї професiї пов’язанi з дiєю ксенобiотикiв, спостерiгається достовiрно вищий, нiж у таких пацiєнтiв i здорових без професiйного контакту з цими речовинами, рiвень важких металiв: залiза, мiдi, марганцю, хрому, кадмiю, свинцю, токсичних легких металiв (стронцiю i рубiдiю), а також калiю, брому i хлору. Незалежно вiд професiйної приналежностi, при ІМ спостерiгається збiльшення частоти зниженого вмiсту протекторного елемента селену.



Ключові слова: елементний склад волосся, ксенобiотики, iнфаркт мiокарда

 

Оценка загрязнения ксенобиотиками организма больных инфарктом миокарда молодого и среднего возраста за данными мультимедийного анализа волос

Д.Д. Зербино, Т.Н. Соломенчук

Цель исследования — путем изучения элементного состава волос провести сравнительный анализ содержания основных химических элементов в организме больных инфарктом миокарда (ИМ) в возрасте до 50 лет в зависимости от профессионального контакта с ксенобиотиками.

Материалы и методы. У 39 больных острым ИМ в возрасте до 50 лет, в том числе у 28 больных, профессия которых была связана с действием ксенобиотиков (группа I), и 11 больных, не имевших профессионального контакта с этими веществами (II группа), а также у 23 здоровых лиц такого же возраста без профессионального контакта с ксенобиотиками методом рентгенофлуоресцентной спектрометрии проведено мультиэлементный анализ волос. Определяли концентрацию 28 элементов: эссенциальных (кальций, калий, йод, селен, бром, сера, цинк, серебро, железо, марганец, медь, молибден, кобальт, хром, ванадий, никель) и токсических (барий, хлор, свинец, мышьяк, ртуть, кадмий, сурьма, рубидий, стронций, цирконий, титан, олово).

Результаты и обсуждение. В волосах больных ИМ I группы выявлено достоверно более высокий, чем в контроле и у больных II группы, уровень тяжелых металлов. В волосах больных ИМ II группы выявлены достоверно более высокие, чем в контроле, уровни трех токсических элементов — хлора, свинца и ртути. Возможно, это свидетельствует о влиянии курения. У 82,1 % больных ИМ I группы и 72,7 % больных II группы наблюдалось снижение ниже нижней границы нормы уровня протекторного элемента селена.

Выводы. В волосах больных ИМ в возрасте до 50 лет, чьи профессии связаны с действием ксенобиотиков, отмечается достоверно более высокий, чем у таких пациентов и здоровых без профессионального контакта с этими веществами, уровень тяжелых металлов: железа, меди, марганца, хрома, кадмия, свинца, токсических легких металлов (стронция и рубидия), а также калия, брома и хлора. Независимо от профессиональной принадлежности, у пациентов с ИМ в возрасте до 50 лет наблюдается увеличение частоты сниженного содержания протекторного элемента селена.



Ключевые слова: элементный состав волос, ксенобиотики, инфаркт миокарда


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

6. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Порівняльна ефективність різних тромболітичних агентів в лікуванні тромбоемболії гілок легеневої артерії

В.Г. Мішалов, Н.Ю. Літвінова, В.О. Черняк, О.І. Осадчий, Д.С. Миргородський, К.М. Амосова

Мета роботи — порівняння ефективності різних тромболітиків у пацієнтів з тромбоемболією гілок легеневої артерії (ТЕГЛА) без серйозних порушень гемодинаміки.

Матеріали та методи. Під нашим спостереженням було 56 хворих з підтвердженою ангіопульмонографічно (АПГ) субмасивною ТЕГЛА без істотних порушень гемодинаміки, давністю від декількох годин до 12 днів. Тромболітичну терапію шляхом внутрішньовенної інфузії тканинного активатора плазміногену (рТАП) одержали 30 пацієнтів (1-а група), урокінази — 26 (2-а група). Контрольну ангіографію проводили через 2, 8, 12, 24 год після початку тромболізису. Оцінювали поліпшення легеневої перфузії, вираженої у балах по Міллеру, у відсотках від початкових величин в кожний із зазначених термінів у хворих обох груп. Залежно від терміну проведення тромболізису від початку захворювання (від 1 до 12 діб) оцінювали динаміку зміни систолічного тиску в легеневій артерії, виміряного допплер-ЕхоКГ, та індексу Міллера.

Результати та обговорення. Як показав аналіз динаміки індексу Міллера, через 2 і 8 год його зміна була більш виражена в 1-й групі порівняно з 2-ю (відповідно 30,2 проти 12,3 % і 49,6 проти 25,7 %, р < 0,05), що свідчить про більшу ефективність рТАП порівняно з урокіназою в ранні терміни. Через 12 год поліпшення легеневої перфузії було однаковим у пацієнтів обох груп. При проведенні тромболізису в 1—2-у добу ефективність обох тромболітиків була однаковою і становила в середньому 73,8 %. З 2-ї по 5-у добу показник ефективності тромболізису знижувався в середньому на 4,8 % в 1-й групі і на 7,2 % у 2-й, досягаючи 62,5 і 54,5 % відповідно. З 5-ої по 8-у добу цей показник знижувався в середньому відповідно на 8,9 і 6,8 % на день. До 10-ї доби ефективність урокінази наближалася до нуля, а рТАП — зберігалася на рівні 27 %. Відмінностей у госпітальній летальності і частоті серйозних кровотеч після застосування обох тромболітичних агентів не виявлено (відповідно 3,3 проти 3,8 % і 6,7 проти 7,7 %, всі р < 0,05).

Висновки. У хворих з ТЕГЛА без істотних порушень гемодинаміки рТАП порівняно з урокіназою, за даними рентгеноконтрастної АПГ, сприяє більш вираженому поліпшенню перфузії легень в ранні терміни (через 6—8 год) після початку введення при однаковому ангіографічному результаті до 12-ї години. Зниження ефективності тромболізису із збільшенням терміну його проведення від виникнення ТЕГЛА при застосуванні рТАП менш виражене, ніж при використанні урокінази.



Ключові слова: тромбоемболія гілок легеневої артерії, поліпшення легеневої гемодинаміки, терапевтичне вікно, тромболізис, тканинний активатор плазміногену, урокіназа

 

Сравнительная эффективноcть различных тромболитических агентов в лечении тромбоэмболии ветвей легочной артерии

В.Г. Мишалов, Н.Ю. Литвинова, В.А. Черняк, А.И. Осадчий, Д.С. Миргородский, Е.Н. Амосова

Цель работы — сравнение эффективности различных тромболитиков у пациентов с тромбоэмболией ветвей легочной артерии (ТЭВЛА) без серьезных нарушений гемодинамики.

Материалы и методы. Под нашим наблюдением было 56 больных с подтвержденной ангиопульмонографией (АПГ) субмассивной ТЭВЛА без существенных нарушений гемодинамики, давностью от нескольких часов до 12 дней. Тромболитическую терапию путем внутривенной инфузии рекомбинантного тканевого активатора плазминогена (рТАП) получили 30 пациентов (1-я группа), урокиназы — 26 (2-я группа). Контрольную ангиографию проводили через 2, 8, 12, 24 ч после начала тромболизиса. Оценивали улучшение легочной перфузии, выраженное в баллах по Миллеру, в процентах от исходных величин в каждый из упомянутых сроков у больных обеих групп. В зависимости от срока проведения тромболизиса от начала заболевания (от 1 до 12 сут) оценивали динамику изменения систолического давления в легочной артерии, измеренного допплер-ЭхоКГ, и индекса Миллера.

Результаты и обсуждение. Как показал анализ динамики индекса Миллера, через 2 и 8 ч его изменение было более выражено в 1-й группе по сравнению со 2-й (соответственно 30,2 против 12,3 % и 49,6 против 25,7 %, р < 0,05), что свидетельствует о большей эффективности рТАП по сравнению с урокиназой в ранние сроки. Через 12 ч улучшение легочной перфузии было одинаковым у пациентов обеих групп. При проведении тромболизиса в 1—2-е сут эффективность обоих тромболитиков была одинаковой и составляла в среднем 73,8 %. Со 2-х по 5-е сут показатель эффективности тромболизиса снижался в среднем на 4,8 % в 1-й группе и на 7,2 % —во 2-й, достигая 62,5 и 54,5 % соответственно. С 5-х по 8-е сут этот показатель снижался в среднем соответственно на 8,9 и 6,8 % в день. К 10 сут эффективность урокиназы приближалась к нулю, а рТАП сохранялась на уровне 27 %. Различий в госпитальной летальности и частоте серьезных кровотечений после применения обоих тромболитических агентов не выявлено (соответственно 3,3 против 3,8 % и 6,7 против 7,7 %, р < 0,05).

Выводы. У больных с ТЭВЛА без существенных нарушений гемодинамики рТАП по сравнению с урокиназой, по данным рентгеноконтрастной АПГ, способствует более выраженному улучшению перфузии легких в ранние сроки (через 6— 8 ч) после начала введения при одинаковом ангиографическом результате к 12-у часу. Снижение эффективности тромбо лизиса с увеличением срока его проведения от возникновения ТЭВЛА при применении рТАП менее выражено, чем при использовании урокиназы.



Ключевые слова: тромбоэмболия ветвей легочной артерии, улучшение легочной гемодинамики, терапевтическое окно, тромболизис, тканевой активатор плазминогена, урокиназа


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

7. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Безпосередні наслідки стегново-підколінних артеріальних реконструкцій у разі непридатності великої підшкірної вени

І.В. Арбузов, Ю.С. Спірін

Мета роботи — оцінка безпосередньої ефективності різних методів реконструкцій стегново-підколінного артеріального сегмента в разі неможливості використання для реконструкції великої підшкірної вени (ВПВ) як автошунт залежно від типу її ураження.

Матеріали та методи. Під нашим спостереженням перебували 138 пацієнтів з ураженням стегново-підколінного артеріального сегмента з ВПВ, непридатною для використання як автопротез внаслідок малого діаметра — в 57,9 % випадків, недостатньої довжини — в 9,4 %, варикозної трансформації — в 13,1 % та відсутності ВПВ — в 19,6 % випадків. Серед них було 128 (92,7 %) чоловіків, 10 (7,3 %) жінок. Вік пацієнтів становив від 15 до 85 років, у середньому (64 ± 4,3) року. Залежно від типу ураження ВПВ та магістральних артерій нижніх кінцівок було застосовано диференційний підхід до виконання артеріальної реконструкції. Безпосереднім позитивним результатом оперативного лікування вважали ліквідацію або значне зменшення ознак критичної ішемії ураженої кінцівки та збереження пульсації на підколінній артерії та магістральних артеріях гомілки на момент виписки хворих з клініки.

Результати та обговорення. Основними причинами неможливості використання ВПВ для автовенозного протезування є її відсутність, малий діаметр, недостатня довжина або варикозна трансформація. Хірургічна тактика при ураженні артеріального стегново-підколінного сегмента на тлі непридатної ВПВ залежить від типу ураження ВПВ, магістральних артерій нижніх кінцівок та стадії ішемії. Використання диференційного підходу до вибору типу реконструктивного оперативного втручання дало змогу отримати безпосередні позитивні результати в 84,8 % випадків.

Висновки. За недостатнього діаметра великої підшкірної вени повторні дилатації дали змогу використати її як автопротез для стегново-підколінних реконструкцій з позитивними безпосередніми наслідками у 69,2 % пацієнтів. У разі відсутності великої підшкірної вени, неможливості її повторних дилатацій та «розсипного» типу анатомічної будови використання для стегново-підколінних реконструкцій великої підшкірної вени з контралатеральної кінцівки забезпечило безпосередній позитивний результат у 80,0 % пацієнтів, виконання відкритої, або реверсивної, ендартеректомії — у 88,9 %, а застосування синтетичних протезів — у 80,0 % хворих.



Ключові слова: велика підшкірна вена, стегново-підколінний сегмент, артеріальна реконструкція

 

Непосредственные результаты бедренно-подколенных артериальных реконструкций при неадекватной большой подкожной вене

И.В. Арбузов, Ю.С. Спирин

Цель работы — проанализировать причины невозможности использования большой подкожной вены (БПВ) в качестве аутопротеза и оценить непосредственную эффективность дифференцированного выполнения разных методов реконструкции бедренно-подколенного артериального сегмента в зависимости от типа поражения БПВ.

Материалы и методы. Изучено результаты лечения 138 пациентов с поражением бедренно-подколенного сегмента и БПВ, непригодной для использования в качестве аутопротеза из-за маленького диаметра — в 57,9 % случаев, недостаточной длины — в 9,4 %, варикозной трансформации — в 13,1 % и отсутствия ВПВ — в 19,6 % случаев. Среди них было 128 (92,7 %) мужчин, 10 (7,3 %) женщин. Возраст пациентов составлял от 15 до 85 лет, в среднем (64 ± 4,3) года. В зависимости от типа поражения ВПВ и магистральных артерий нижних конечностей был применен дифференцированный подход к выполнению
артериальной реконструкции. Непосредственным положительным результатом оперативного лечения считали ликвидацию или значительное уменьшение признаков критической ишемии пораженной конечности и сохранение пульсации на подколенной артерии и магистральных артериях голени на момент выписки больных из клиники.

Результаты и обсуждение. Основными причинами невозможности использования ВПВ для аутовенозного протезирования есть ее отсутствие, маленький диаметр, недостаточная длина или варикозная трансформация. Хирургическая тактика при поражении артериального бедренно-подколенного сегмента на фоне непригодной ВПВ зависит от типа поражения ВПВ, магистральных артерий нижних конечностей и стадии ишемии. Использование дифференцированного подхода к выбору типа реконструктивного оперативного вмешательства позволило получить непосредственные положительные результаты в 84,8 % случаев.

Выводы. При недостаточном диаметре большой подкожной вены повторные дилатации позволили использовать ее в качестве аутопротеза для бедренно-подколенных реконструкций с положительными непосредственными результатами у 69,2 % пациентов. В случае отсутствия большой подкожной вены, невозможности повторных дилатаций и «рассыпного» типа анатомического строения использование для бедренно-подколенных реконструкций большой подкожной вены с контралатеральной конечности обеспечило непосредственный положительный результат в 80,0 % пациентов, выполнение открытой, или реверсионной, эндартерэктомии — в 88,9 %, а применение синтетических протезов — в 80,0 % больных.



Ключевые слова: большая подкожная вена, бедренно-подколенный сегмент, артериальная реконструкция


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

8. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Застосування бісопрололу для контролю частоти серцевих скорочень у комплексному лікуванні хворих з постійною формою фібриляції передсердь при хронічній серцевій недостатності

В.В. Ярмус, Л.Ф. Лобаненко, Н.М. Лозинська, І.М. Кадикало, В.В. Штурмай, Л.Б. Никорак

Мета дослідження — оцінка ефективності і безпеки використання пролонгованого селективного бета-адреноблокатора (БА) бісопрололу для контролю за частотою серцевих скорочень (ЧСС) у комплексному лікуванні хворих з постійною формою фібриляції передсердь (ФП) на тлі хронічної серцевої недостатності (ХСН) в амбулаторних умовах.

Матеріали та методи. В амбулаторних умовах для обстеження відібрано 63 хворих віком від 37 до 79 років з постійною формою ФП на тлі ХСН II—III ФК NYHA, за якими спостерігали після виписування зі стаціонару протягом 3 міс. Хворі були рандомізовані на 2 групи. Хворі 1-ї групи (n = 33) додатково одержували терапію БА бісопрололом (препарат «Бісопролол-ратіофарм», Німеччина) в дозі 5 мг/добу, а хворі 2-ї (n = 30) не одержували іншої терапії. Усім пацієнтам проводили добове холтерівське моніторування (ДХМ) ЕКГ на медичному комплексі «Кардиотехника КТ 4000» («Инкарт», Росія). Останнє проводили двічі — перед виписуванням зі стаціонару і через 3 міс амбулаторного спостереження в умовах побутового фізичного навантаження за загальноприйнятим протоколом.

Результати та обговорення. Під час другого обстеження у пацієнтів 1-ї групи показники середньої та максимальної денної ЧСС були істотно нижчими порівняно з 2-ю (81,3 ± 16,1 і 142,1 ± 17,7 проти 107,6 ± 17,6 і 162,3 ± 15,7 відповідно; всі р < 0,05). У хворих 1-ї групи бажана середня і максимальна денна ЧСС у стані спокою після 3 міс лікування зберігалася частіше, ніж у хворих 2-ї (в 73,5 і 69,6 % порівняно з 42,3 і 50,1 % відповідно; всі р < 0,05). На тлі терапії в обох групах загальна кількість пауз, що перевищували 2000 мс, помітно не відрізнялася як під час першого, так і другого дослідження (всі р > 0,05). Паузи тривалістю понад 3000 мс в кінці спостереження виявлено у 3 пацієнтів (10,0 %) 2-ї групи і у 5 (15,2 %) хворих 1-ї групи (р > 0,05). Транзиторна брадисистолія з ЧСС до 40 за 1 хв не зафіксована в жодному випадку.

Висновки. За даними ДХМ ЕКГ, додавання бісопрололу до дигоксину в разі дозованого фізичного навантаження у хворих з постійною формою ФП і ХСН сприяло зменшенню середньої ЧСС вдень на 24,4 % і збільшенню кількості хворих, у яких цей показник не перевищував 80 за 1 хв. Така поєднана терапія не збільшує кількості пауз тривалістю понад 2000 мс і середню тривалість пауз та не зумовлює транзиторну брадисистолію.



Ключові слова: фібриляція передсердь, хронічна серцева недостатність, холтерівське моніторування ЕКГ, бетаадреноблокатор, бісопролол, дигоксин, контроль ЧСС

 

Использование бисопролола для контроля за частотой сердечных сокращений в комплексном лечении больных с постоянной формой фибрилляции предсердий при хронической сердечной недостаточности

В.В. Ярмус, Л.Ф. Лобаненко, Н.М. Лозинская, И.М. Кадыкало, В.В. Штурмай, Л.Б. Никорак

Цель исследования — оценка эффективности и безопасности использования пролонгированного селективного бета-адреноблокатора (БА) бисопролола для контроля частоты сердечных сокращений (ЧСС) в комплексном лечении больных с постоянной формой фибрилляции предсердий (ФП) на фоне хронической сердечной недостаточности (ХСН) в амбулаторных условиях.

Материалы и методы. В амбулаторных условиях для обследования отобраны 63 больных в возрасте от 37 до 79 лет с постоянной формой ФП на фоне ХСН II—III функционального класса NYHA, которых наблюдали после выписки из стационара в течение 3 мес. Больные были рандомизированы на 2 группы. Больные 1-й группы (n = 33) дополнительно получали терапию БА бисопрололом (препарат «Бисопролол-ратиофарм», Германия) в дозе 5 мг/сут, а больные 2-й (n = 30) не получали другой терапии. Всем пациентам проводили суточное холтеровское мониторирование (СХМ) ЭКГ на медицинском комплексе «Кардиотехника КТ 4000» («Инкарт», Россия). Последнее проводили дважды — перед выпиской из стационара и через 3 мес амбулаторного наблюдения в условиях бытовых физических нагрузок по общепринятому протоколу.

Результаты и обсуждение. При втором обследовании у пациентов 1-й группы показатели средней и максимальной дневной ЧСС были существенно ниже по сравнению со 2-й (81,3 ± 16,1 и 142,1 ± 17,7 против 107,6 ± 17,6 и 162,3 ± 15,7 соответственно; все р < 0,05). У больных 1-й группы желаемая средняя и максимальная дневная ЧСС в покое после 3 мес лечения сохранялась чаще, чем у больных 2-й (в 73,5 и 69,6 % по сравнению с 42,3 и 50,1 % случаев соответственно; все р < 0,05). На фоне терапии в обеих группах общее количество пауз более 2000 мс существенно не отличалось как при первом исследовании, так и при втором (все р > 0,05). Паузы продолжительностью более 3000 мс в конце исследования выявлены у 3 пациентов (10,0 %) 2-й группы и у 5 (15,2 %) 1-й (р > 0,05). Транзиторная брадисистолия с ЧСС менее 40 в 1 мин не зафиксирована ни в одном случае.

Выводы. За данными СХМ ЭКГ, использование бисопролола дополнительно к терапии дигоксином при дозированной физической нагрузке у больных с постоянной формой ФП и ХСН способствовало уменьшению средней ЧСС днем на 24,4 % и увеличению количества больных, у которых этот показатель не превышал 80 в 1 мин. Такая сочетанная терапия не увеличивает количества пауз продолжительностью более 2000 мс и среднюю продолжительность пауз и не вызывает транзиторной брадисистолии.



Ключевые слова: фибрилляция предсердий, хроническая сердечная недостаточность, холтеровский мониторинг ЭКГ, бета-адреноблокатор, бисопролол, дигоксин, контроль ЧСС


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

9. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Зміни метаболізму сполучної тканини у хворих з варикозною хворобою вен нижніх кінцівок залежно від вияву дисплазії сполучної тканини

О.А. Захар'ян

Мета — оцінити особливості метаболізму сполучної тканини за показниками сироваткового вмісту і екскреції оксипроліну (ОП) у хворих з варикозною хворобою вен нижніх кінцівок залежно від клінічних виявів дисплазії сполучної тканини (ДСТ).

Матеріали та методи. Обстежено 50 хворих з варикозною хворобою вен нижніх кінцівок віком від 20 до 68 років , середній вік (48,9 ± 2,13) року. Хворих розділено на дві групи, порівнювані за віком і статтю: 1-ша — хворі з виразними виявами ДСТ (від 6 до 22 ознак); 2-га — хворі з маловиразними виявами ДСТ (від 1 до 5 ознак). Вміст ОП в крові розраховували за калібрувальною кривою і виражали в мікромолях на 1 л сироватки крові за методом П.Н. Шараєва. Екскрецію ОП з сечею визначали спектрофотометричним методом. Вміст загальних глікозаміногліканів (ГАГ) в добовій сечі вивчали за методом П.Н. Шараєва. Нормативні величини біохімічних показників одержано в процесі обстеження 15 практично здорових осіб, без варикозної хвороби і ДСТ, порівнюваних за віком та статтю.

Результати та обговорення. У хворих 1-ї групи порівняно з 2-ю встановлено достовірне (р < 0,01) збільшення сироваткового вмісту загального ОП: (27,4 ± 1,0) проти (17,5 ± 1,5) мкмоль/л, переважно за рахунок вільного ОП. Помічено достовірне підвищення добової екскреції загального ОП з сечею в 1-й групі порівняно з 2-ю: (666,7 ± 150,92) проти (167,1 ± 41,35) мкмоль/л (р < 0,01), за відсутності змін екскреції ГАГ. При цьому екскреція загального ОП перевищувала показники групи контролю на 101,9 %, залишаючись у 2-й групі в межах норми. У процесі аналізу метаболізму сполучної тканини залежно від ступеня хронічної венозної недостатності встановлено достовірне збільшення вмісту всіх фракцій ОП сироватки крові (р < 0,05; r = 0,33), а також екскреції його з сечею (р < 0,05; r = 0,40) зі збільшенням тяжкості хвороби.

Висновки. У хворих на варикозну хворобу вен нижніх кінцівок з явними клінічними виявами дисплазії сполучної тканини порівняно з хворими без них посилюється деградація колагенових фібрил, про що свідчать збільшення вмісту вільного оксипроліну в сироватці крові і підвищена екскреція оксипроліну з сечею.



Ключові слова: дисплазія сполучної тканини, варикозна хвороба вен нижніх кінцівок, оксипролін

 

Изменение метаболизма соединительной ткани у больных с варикозной болезнью вен нижних конечностей в зависимости от проявлений дисплазии соединительной ткани

Е.А. Захарьян

Цель — оценить особенности метаболизма соединительной ткани по данным определения сывороточного содержания и экскреции оксипролина (ОП) у больных с варикозной болезнью вен нижних конечностей в зависимости от выраженности клинических проявлений дисплазии соединительной ткани (ДСТ).

Материалы и методы. Обследовано 50 больных с варикозной болезнью вен нижних конечностей в возрасте от 20 до 68 лет, в среднем (48,9 ± 2,13) года. Больные были разделены на две группы по 25 человек, сопоставимые по возрасту и полу: 1-я — больные с выраженными проявлениями ДСТ (от 6 до 22 признаков); 2-я — больные с маловыраженными проявлениями ДСТ (от 1 до 5 признаков). Содержимое ОП в крови рассчитывали по калибровочной кривой и выражали в микромолях на 1 л сыворотки крови по методу П.Н. Шараева. Экскрецию ОП с мочой исследовали спектрофотометрическим методом. Содержание общих гликозаминогликанов (ГАГ) в суточной моче определяли по методу П.Н. Шараева. Нормативные величины биохимических показателей получены при обследовании 15 практически здоровых лиц, сопоставимых по возрасту и полу.

Результаты и обсуждение. В 1-й группе по сравнению со 2-й установлено достоверное (р < 0,01) увеличение сывороточного содержания общего ОП: (27,4 ± 1,0) против (17,5 ± 1,5) мкмоль/л, преимущественно за счет свободного ОП. Отмечено достоверное повышение суточной экскреции общего ОП с мочой в 1-й группе по сравнению со 2-й: (666,7 ± 150,92) против (167,1 ± 41,35) мкмоль/л (р < 0,01), при отсутствии изменений экскреции ГАГ. При этом экскреция общего ОП превышала показатели группы контроля на 101,9 %, в то время как во 2-й группе оставалась в пределах нормы. При анализе метаболизма соединительной ткани в зависимости от степени хронической венозной недостаточности установлено достоверное увеличение содержания всех фракций ОП сыворотки крови (р < 0,05; r = 0,33), а также экскреции его с мочой (р < 0,05; r = 0,40) по мере увеличения тяжести заболевания.

Выводы. У больных варикозной болезнью вен нижних конечностей с явными клиническими проявлениями дисплазии соединительной ткани по сравнению с больными без таковых усиливается деградация коллагеновых фибрилл, о чем свидетельствуют увеличение содержания свободного оксипролина в сыворотке крови и повышенная экскреция оксипролина с мочой.



Ключевые слова: дисплазия соединительной ткани, варикозная болезнь вен нижних конечностей, оксипролин


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

10. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Вплив першого прийому інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту в комбінації з гідрохлортіазидом на добовий профіль артеріального тиску і об'ємний мозковий кровотік у хворих на артеріальну гіпертензію

І.В. Лизогуб

Мета роботи — визначення і співставлення впливу першого прийому інгібітору ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ) каптоприлу і фозиноприлу в комбінації з гідрохлортіазидом (ГХТ) на добовий профіль артеріального тиску (АТ) і об'ємний мозковий кровотік (МК) у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ).

Матеріали і методи. Обстежено 72 хворих з АГ II стадії віком від 32 до 65 років з тривалістю захворювання від 3 до 24 років. Всі пацієнти одержували гідрохлортіазид (ГХТ) в дозі 12,5 мг на добу на один прийом в ранкові години одночасно з одним з іАПФ. Хворим 1-ї групи (n = 35) призначали каптоприл (К) — 50 мг на добу за 2 прийоми, 2-ї групи (n = 37) — фозиноприл (Ф) в дозі 10 мг 1 раз на добу. Хворих рандомізували на групи методом випадкової вибірки. Стан авторегуляції МК оцінювали за реакцією об'ємного МК на зниження АТ за допомогою дуплексної кольорової допплерографії на апараті «Аloka-5000» (Японія). Підгрупу А склали хворі на АГ із збереженою авторегуляцією МК, підгрупу Б — хворі, в яких об'ємний МК зменшувався більш як на 5 %. Проводили також добовий моніторинг АТ (ДМАТ) за допомогою апарата АВРМ-2 («Meditech», Угорщина).

Результати та обговорення. Максимальне зниження систолічного АТ під впливом К+ГХТ спостерігалось через 2 год після їх перорального прийому і становило в групі 1А 14,2 (р < 0,05) і в групі 1Б — 20,2 % (р < 0,05). Під впливом Ф+ГХТ у хворих 2-ї групи зниження систолічного АТ досягнуло максимальної величини через 6 год і становило відповідно 10,7 і 12,5 % у хворих 2А і 2Б груп (всі р < 0,05). Зміни об'ємного МК під впливом К+ГХТ в першу добу лікування були різноспрямованими. У 12 (34,3 %) хворих він змінився незначно, у 5 (14,3 %) хворих збільшився в середньому на 9,8 % (р < 0,05), а в 7 (20,0 %) зменшився з (61,7 ± 4,2) до (48,4 ± 4,1) мл/(100 г · хв) (р<0,05). Після прийому першої дози Ф+ГХТ достовірна різниця середніх величин об'ємного МК була відсутня.

Висновки. Порушення авторегуляції об'ємного МК, а саме його зниження більш як на 21,6 % від початкового, спостерігається у 20 % хворих на АГ II стадії після першого прийому іАПФ в комбінації з гідрохлортіазидом. Після прийому каптоприлу зменшення цього показника більш виражене, ніж після прийому фозиноприлу, що асоціюється з більш раннім (через 2 год порівняно з 8 год) гіпотензивним ефектом. За даними ДМАТ, після прийому першої дози каптоприлу в комбінації з гідрохлортіазидом спостерігається збільшення приросту і швидкості приросту систолічного АТ вранці, які зменшуються після прийому фозиноприлу.



Ключові слова: артеріальна гіпертензія, об'ємний мозковий кровотік, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, гідрохлортіазид

 

Влияние первого приема ингибиторов ангиотензинпревращающего фермента в комбинации с гидрохлортиазидом на суточный профиль артериального давления и объемный мозговой кровоток у больных артериальной гипертензией

И.В. Лизогуб

Цель работы — определение и сопоставление влияния первого приема ингибитора ангиотензинпревращающего фермента (иАПФ) каптоприла и фозиноприла в сочетании с гидрохлортиазидом (ГХТ) на суточный профиль артериального давления (АД) и объемный мозговой кровоток (МК) у больных артериальной гипертензией (АГ).

Материалы и методы. Обследовано 72 больных с АГ II стадии в возрасте от 32 до 65 лет с длительностью заболевания от 3 до 24 лет. Все пациенты получали гидрохлортиазид в дозе 12,5 мг в сутки за один прием в утренние часы одновременно с одним из иАПФ. Больным 1-й группы (n = 35) назначали каптоприл (К) — 50 мг в сутки за 2 приема, 2-й группы (n = 37) — фозиноприл (Ф) в дозе 10 мг 1 раз в сутки. Больных рандомизировали на группы методом случайной выборки. Состояние ауторегуляции МК оценивали по реакции объемного МК на снижение АД с помощью дуплексной цветной допплерографии на аппарате «Аloka-5000» (Япония). Подгруппу А составили больные АГ с сохраненной ауторегуляцией МК, подгруппу Б — больные, у которых объемный МК уменьшался более чем на 5 %. Проводили также суточное мониторирование артериального давления (СМАД) с помощью аппарата АВРМ-2 («Meditech», Венгрия).

Результаты и обсуждение. Максимальное снижение систолического АД под влиянием К + ГХТ наблюдалось через 2 ч после их перорального приема и cоставило в группе 1А 14,2 % (р < 0,05) и в группе 1Б — 20,2 % (р < 0,05). Под влиянием Ф+ ГХТ у больных 2-й группы снижение систолического АД достигло максимальной величины через 6 ч и составило соответственно 10,7 % и 12,5 % у больных 2А и 2Б групп (все р < 0,05). Изменения объемного МК под влиянием К + ГХТ в первые сутки лечения были разнонаправленными. У 12 (34,3 %) больных он изменился несущественно, у 5 (14,3 %) больных увеличился в среднем на 9,8 % (р < 0,05), а у 7 (20,0 %) больных уменьшился с (61,7 ± 4,2) до (48,4 ± 4,1) мл/(100 г · мин) (р < 0,05). После приема первой дозы Ф + ГХТ достоверные различия средних величин объемного МК отсутствовали.

Выводы. Нарушение ауторегуляции объемного МК в виде его снижения более чем на 21,6 % от исходного наблюдается у 20 % больных АГ II стадии после первого приема иАПФ в комбинации с гидрохлортиазидом. После приема каптоприла уменьшение этого показателя более выражено, чем после приема фозиноприла, что ассоциируется с более ранним (через 2 ч по сравнению с 8 ч) гипотензивным эффектом. По данным СМАД, после приема первой дозы каптоприла в сочетании с гидрохлортиазидом отмечается увеличение утреннего прироста и скорости утреннего прироста систолического АД, которые уменьшаются после приема фозиноприла.



Ключевые слова: артериальная гипертензия, объемный мозговой кровоток, ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента, гидрохлортиазид


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

11. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Проблеми дiуретичної терапiї при хронiчнiй серцевiй недостатностi i можливостi їх розв’язання

Л.Г. Воронков

Застосування дiуретикiв при хронiчнiй серцевiй недостатностi (ХСН) передбачає: по-перше, їх використання для лiкування декомпенсованої (застiйної) ХСН, у тому числi в ургентних випадках (набряк легень); по-друге, тривалий регулярний прийом з метою контролю за клiнiчними симптомами. В оглядi обговорюються механiзм дiї петльових дiуретикiв, побiчнi ефекти та їхнє клiнiчне значення, ефекти тривалої пiдтримувальної дiуретичної терапiї у хворих на ХСН. Наведено доказову базу застосування нового поколiння петльових дiуретикiв — торасемiду, що дасть змогу не тiльки полiпшити переноснiсть дiуретичної терапiї, а й вiдкриє шлях до переоцiнки її ролi при ХСН.



Ключові слова: хронiчна серцева недостатнiсть, петльовi дiуретики, прогноз

 

Проблемы диуретической терапии при хронической сердечной недостаточности и возможности их решения

Л.Г. Воронков

Применение диуретиков при хронической сердечной недостаточности (ХСН) подразумевает: во-первых, их использование в целях лечения декомпенсированной (застойной) ХСН, в том числе в ургентных случаях (отек легких); во-вторых, их длительный регулярный прием для контроля клинических симптомов. В обзоре обсуждаются механизм действия петлевых диуретиков, побочные эффекты и их клиническое значение, эффекты длительной поддерживающей диуретической терапии у больных с ХСН. Приводится доказательная база применения нового поколения петлевых диуретиков — торасемида, что позволит не только улучшить переносимость диуретической терапии, но и откроет путь к переоценке ее роли при ХСН.



Ключевые слова: хроническая сердечная недостаточность, петлевые диуретики, прогноз


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

12. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Значення визначення вмісту міоглобіну при серцево-судинних хворобах

М.Т. Ватутін, О.В. Кетінг, Є.В. Долженко, Н.В. Калінкіна

Наведено дані про структуру та функції міоглобіну, а також методи його визначення. Розглянуто діагностичне значення визначення міоглобіну при інфаркті міокарда та транзиторній ішемії міокарда, прогностичну цінність цього показника у пацієнтів з гострим коронарним синдромом, а також доцільність використання для оцінки ефективності тромболітичної терапії.



Ключові слова: міоглобін, ушкодження міокарда

 

Значение определения содержания миоглобина при сердечно-сосудистых заболеваниях

Н.Т. Ватутин, Е.В. Кетинг, Е.В. Долженко, Н.В. Калинкина

Освещена структура и функции миоглобина, а также методы его определения. Рассмотрены диагностическое значение определения миоглобина при инфаркте миокарда и транзиторной ишемии миокарда, прогностическая ценность этого показателя у пациентов с острым коронарным синдромом, а также целесообразность использования для оценки успешности тромболитической терапии.



Ключевые слова: миоглобин, повреждения миокарда


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

13. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Фібромускулярна дисплазія судин

Ю.І. Кузик

У статті наведено огляд літератури, присвяченої питанням етіології, патогенезу, патоморфології, діагностики та лікування хворих з фібромускулярною дисплазією (ФМД). Детально обговорюються типи ФМД залежно від уражених шарів судинної стінки — інтимальна фіброплазія, медіальна гіперплазія, медіальна фіброплазія і перимедіальна фіброплазія — з виділенням патоморфологічних та ангіографічних критеріїв. Наведено роль різних етіологічних чинників із аналізом генетичних, механічних, ішемічних, гуморальних та гормональних гіпотез. Наведено методи діагностики і лікування реальної й каротидної ФМД.



Ключові слова: фібромускулярна дисплазія, вазоренальна артеріальна гіпертензія, ренальна фібромускулярна дисплазія, каротидна фібромускулярна дисплазія

 

Фибромускулярная дисплазия сосудов

Ю.И. Кузык

Статья посвящена обзору литературы по вопросам этиологии, патогенеза, патоморфологии, диагностики и лечения больных с фибромускулярной дисплазией (ФМД). Детально обсуждаются типы ФМД в зависимости от пораженных слоев сосудистой стенки – интимальная фиброплазия, медиальная гиперплазия, медиальная фиброплазия и перимедиальная фиброплазия – с выделением патоморфологических и ангиографических критериев. Указывается роль различных этиологических факторов с представлением генетических, механических, ишемических, гуморальных и гормональных гипотез. Приведены методы диагностики и лечения ренальной и каротидной ФМД.



Ключевые слова: фибромускулярная дисплазия, вазоренальная артериальная гипертензия, ренальная фибромускулярная дисплазия, каротидная фибромускулярная дисплазия


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

14. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Складнощі діагностики та лікування тромбоемболії гілок легеневої артерії у хворих з дилатаційною кардіоміопатією

М.В. Бондар, В. Новоградськи, М. Козак, Л. Сакра

Проаналізовано клінічний випадок успішного лікування хворого з початковою дилатаційною кардіоміопатією, у якого в післяопераційний період після травматологічної операції розвинулася гостра дихальна та серцева недостатність, виникнення яких спочатку пов’язували з тромбоемболією гілок легеневої артерії. Перед лікарським персоналом постало складне питання — підтвердити або спростувати діагноз, а також простежити, достатньо буде класичної гепаринізації чи треба провести агресивний тромболізис. Наведено базисні положення етіології, патогенезу, діагностики, інтенсивної терапії та профілактики тромбоемболії гілок легеневої артерії. Діагностика тромбоемболії легеневої артерії у хворих з дилатаційною кардіоміопатією складна через серцеву недостатність, що виявляється легеневою гіпертензією та дилатацією правих відділів серця. Такі хворі мають високий ризик тромбоемболічних ускладнень і повинні отримувати антитромботичну терапію низькомолекулярними гепаринами, особливо в разі порушення серцевого ритму.



Ключові слова: дилатаційна кардіоміопатія, тромбоемболія гілок легеневої артерії, антикоагулянтна терапія, тромболізис

 

Сложности диагностики и лечения тромбоэмболии ветвей легочной артерии у больных с дилатационной кардиомиопатией

М.В. Бондарь, В. Новоградски, М. Козак, Л. Сакра

Проанализирован клинический случай успешного лечения больного с исходной дилатационной кардиомиопатией, у которого в послеоперационный период после травматологической операции возникла острая дыхательная и сердечная недостаточность. Развитие осложнений первоначально связали с тромбоэмболией легочной артерии. Перед врачебным персоналом стоял сложный вопрос — подтвердить или исключить этот диагноз, а также достаточно ли классической гепаринизации или необходимо провести агрессивный тромболизис. В статье приведены базисные положения этиологии, патогенеза, диагностики, интенсивной терапии и профилактики тромбоэмболии ветвей легочной артерии. Диагностика тромбоэмболии легочной артерии у больных с дилатационной кардиомиопатией представляет значительныетрудности из-за исходной сердечной недостаточности, проявляющейся легочной гипертензией и дилатацией правых отде лов сердца. Такие больные имеют высокий риск тромбоэмболических осложнений, включая тромбоэмболию легочной артерии, и должны получать антитромботическую терапию низкомолекулярными гепаринами, особенно при нарушениях сердечного ритма.



Ключевые слова: дилатационная кардиомиопатия, тромбоэмболия ветвей легочной артерии, антикоагулянтная терапия, тромболизис


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

Анонс свіжого номера

№4(60) // 2017

Cover preview

Новини

Авторизація



Notice: Undefined variable: err in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/blocks/news.php on line 50





Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»