Мета роботи — вивчити безпосередні наслідки пластики лівого шлуночка (ЛШ) розробленим методом зшивання країв широкої основи шийки головки аневризми 2-ярусним швом з одномоментною плікацією міжшлуночкової перегородки (МШП) для усунення цієї частини купола головки аневризми.

Матеріали і методи. Клінічним матеріалом слугували 283 пацієнти з ішемічною хворобою серця, ускладненою аневризмою ЛЖ (АЛЖ), яких послідовно прооперували з 01.01.2006 до 31.01.2007 р. Хворих розділено на три групи. Першу групу (n = 129) склали пацієнти з малими розмірами аневризми, в яких було використано лінійну пластику ЛШ. Залежно від способу операції їх розподілено на дві підгрупи. У 76 хворих виконано пластику ЛШ з АШК і кардіоплегією, а у 53 — шунтування коронарних артерій на працюючому серці й пластику ЛШ — в умовах фібриляції серця. 2-у і 3-ю групу склали пацієнти з АЛШ великих і середніх розмірів. Пацієнти 2-ї групи склали досліджувану групу (n = 124), яким пластику ЛШ виконували 2-ярусним швом з одномоментним гофруванням нижньоярусним швом між МШП, 3-ю (порівняльну; n = 23) — пацієнти, в яких для пластики ЛШ використовували латку за методом Дора. Оцінку кінцеводіастолічного (КДО) та кінцевосистолічного (КСО) об’ємів, фракції вигнання (ФВ), кінцеводіастолічного тиску лівого шлуночка (КДТ ЛШ), систолічного тиску в легеневій артерії (ЛА) проводили методами ЕхоКГ і зондуванням порожнин серця.

Результати та обговорення. Аналіз наслідків пластики ЛШ різними методами засвідчив, що при малих аневризмах і лінійній пластиці 2-ярусним швом (за потреби використовували гофрування МШП) уже на 5-ту — 7-му добу після операції вірогідно зменшилося КДО ЛШ з 183,4 до 150,7 мл (p < 0,05) у 1-й підгрупі і з 173,8 до 132,7 мл (p < 0,05) — в 2-й. ФВ у 1-й підгрупі не змінилося (47,1 % ± 7,4 % і 44,0 % ± 8,1 %; p > 0,05), у 2-й — збільшилося з (42,6 ± 7,3) до (47,8 ± 6,8) % (p ≤ 0,05). У цій підгрупі після операції в 66,0 % випадків не було потреби в допаміні, в 33,9 % помічено позитивну динаміку ЕКГ і лише в 5,6 % — негативну. У 43,4 % випадків прооперованих доставлено у відділення реанімації із самостійним диханням. Аналіз показників кардіогемодинаміки у 2-й і 3-й групах виявив вірогідне зменшення КСОЛШ (на 19,4 та 28,8 % відповідно в обох групах), проте ФВ у другій групі збільшилося з (37,8 ± 6,2) до (47,4 ± 3,8) % (p < 0,05), а в третій вона не змінилася. В 51,7 % випадків пацієнти 2-ї групи не мали потреби в допаміні після закінчення операції. Із цієї групи 40,6 % прооперованих доставлено у відділення реанімації із самостійним диханням, а із 3-ї — тільки одного (4,3 %). Повторне зондування порожнин серця виявило вірогідне зниження КДТ ЛШ — з (21,2 ± 4,8) до (12,3 ± 2,1) мм рт. ст. (p < 0,05) і тиску в ЛА — з (57,3 ± 10,5) до (36,3 ± 5,4) мм рт. ст. (p < 0,05). Середня тривалість перебування в клініці після операції в 3-й групі прооперованих хворих становила (12,1 ± 2,5) доби, у 2-й — (7,5 ± 1,5) доби (p < 0,05), що менше на (4,6 ± 2,0).

Висновки. Методика пластики ЛШ 2-ярусним швом з одномоментним усуненням перегородкової частини купола головки аневризми шляхом її гофрування нижньоярусним швом є ефективним методом пластики ЛШ після резекції середніх і великих АЛШ. Розроблена методика вже на госпітальному етапі операції дає змогу поліпшити скоротливу функцію ЛШ, про що свідчать збільшення ФВ, зниження КДТ ЛШ і тиску в ЛА, вірогідне зменшення об’ємів ЛШ. Дані контрольної вентрикулографії засвідчили ефективність і надійність методики щодо відновлення адекватної геометрії порожнини ЛШ при багатьох варіантах ЛШ.

Ключові слова: ішемічна хвороба серця, аневризма лівого шлуночка, аневризмектомія, пластика лівого шлуночка

Мета роботи — визначити предиктори якості життя (ЯЖ) в однорідній за клініко-функціональним станом когорти пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН), на підставі даних рутинного загальноклінічного та клініко-інструментального досліджень.

Матеріали і методи. Проведене стандартизоване опитування 554 пацієнтів із ХСН ІІІ функціонального класу (ФК) за допомогою хворобо-специфічної Міннесотської анкети — Minnesota Living with Heart Failure Questionnaire (MLHFQ). При цьому враховано 33 основних клінічних та інструментально-лабораторних показники, отримані в процесі обстеження пацієнтів за стандартним протоколом, передбаченим чинними рекомендаціями з діагностики та лікування ХСН. Після розподілу пацієнтів на групи відповідно до величин індексу ЯЖ, обчисленого за даними анкетування, за допомогою множинної логістичної регресії виділено незалежні предиктори ЯЖ пацієнтів з ХСН.

Результати та обговорення. Незалежними предикторами незадовільної ЯЖ у хворих із ХСН ІІІ ФК за NYHA виявилися: вік після 60 років, жіноча стать, ішемічне походження ХСН, перенесений інфаркт міокарда, стенокардія, дистанція 6-хвилинної ходьби ≤ 220 м, гіпохолестеринемія, гіперурикемія (≥ 600 мкмоль/л), лімфоцитопенія (лімфоцити ≤ 20 %), анемія (гемоглобін крові ≤ 120 г/л), кліренс креатиніну ≥ 60 мл/хв та частота серцевих скорочень у стані спокою ≥ 80 за 1 хв.

Висновки. Врахування предикторів ЯЖ, що підлягають модифікації, у хворих із ХСН — таких як артеріальна гіпертензія (OR = 1,57), тахікардія (OR = 1,61), ангінозний синдром (OR = 1,66), анемія (OR = 1,80), високий рівень сечової кислоти в плазмі крові (OR = 2,29), є доцільним під час здійснення диспансерного нагляду.

Ключові слова: хронічна серцева недостатність, якість життя, предиктори

Мета роботи – порівняльна оцінка сучасних методів візуалізації лівих відділів серця у пацієнтів з постінфарктним кардіосклерозом (ПІК) та аневризмою лівого шлуночка (ЛШ) перед операцією аорто-коронарного шунтування (АКШ), комбінованою з аневризмектомією ЛШ (АКШ+АЕ) в оцінці глобальної скоротливості ЛШ та вірогідності виявлення аневризми ЛШ і внутрішньопорожнинного тромбозу аневризми ЛШ.

Матеріали і методи. Ста шістнадцяти пацієнтам віком (43,8 ± 10,2) року з ПІК із серцевою недостатністю I—ІІІ функціонального класу NYHA (фракція викиду (ФВ) ЛШ = 37,1 ± 12,4 %) виконано коронаровентрикулографію (КВГ), мультиспіральну комп’ютерну томографію (МСКТ) та допплерівську ехокардіографію (ЕхоКГ) перед плановою хірургічною реваскуляризацією ЛШ з метою оцінки глобальної скоротливості ЛШ та діагностики аневризми ЛШ і її тромбозу.

Результати та обговорення. Під час визначення ФВ ЛШ дані неінвазивних методів візуалізації кардіальних структур високо корелювали з даними КВГ (r = 0,80 для ЕхоКГ і r = 0,71 для МСКТ; р = 0,11). Трансторакальна ЕхоКГ мала аналогічну точність (86,2 %; р = 0,97) при діагностиці аневризм різної локалізації за рахунок високої чутливості (89,5 %) та позитивної предиктивної цінності (90,7 %) методу порівняно з КВГ. МСКТ мала максимальну точність (100 %; р < 0,0001) при діагностиці тромбозу аневризми ЛШ за рахунок високої специфічності (79,7 %) та негативної предиктивної цінності (87,3 %) методу порівняно з КВГ. Трансторакальна ЕхоКГ також мала вищу точність (94 %; р = 0,0031) за рахунок високої специфічності (76,8 %) та негативної предиктивної цінності (84,1 %) даного методу порівняно з КВГ. Дані МСКТ і трансторакальної ЕхоКГ при діагностиці хронічної аневризми ЛШ (r = 0,62 і 0,63 відповідно; р = 0,9) та її тромбоза (r = 0,52 і 0,36 відповідно; р = 0,14) вірогідно високо корелювали з даними «золотого стандарту» КВГ, а також високо корелювали один з одним (r = 0,95; p < 0,0001 та r = 0,86; р < 0,0001 відповідно). Не виявлено вірогідної різниці щодо прогностичної цінності МСКТ і трансторакальної ЕхоКГ для діагностики постінфарктних аневризм ЛШ та їх тромбозу.

Висновки. МСКТ та трансторакальна ЕхоКГ — високонадійні й інформативні методи для визначення глобальної скоротливості ЛШ та адекватна альтернатива КВГ для виявлення хронічної аневризми ЛШ та її тромбозу в пацієнтів з ПІК перед плановою хірургічною реваскуляризацією міокарда та резекцією аневризми ЛШ.

Ключові слова: аневризма лівого шлуночка, тромбоз, коронаровентрикулографія, мультиспіральная комп’ютерна томоF графія, ехокардіографія

Мета роботи — визначити вплив терапії статинами в загальноприйнятих дозах на віддалені наслідки гострого коронарного синдрому (ГКС) без підйому сегмента ST (загальну летальність і частоту повторних ГКС) і залежність їхнього ефекту від початкового рівня загального холестерину (ХС) у рамках одноцентрового ретроспективного обсерваційного дослідження.

Матеріали і методи. Проведено аналіз віддалених (протягом року) наслідків перенесеного ГКС без підйому сегмента ST (смерть від будь-яких причин, повторні ГКС, які стали причиною госпіталізації) шляхом анкетування по телефону у 1030 хворих, яких, за даними історій хвороб, було виписано з таким діагнозом із Центральної міської клінічної лікарні за період з 01.01.2002 до 31.12.2004 р. З них 239 хворих, які в складі комплексного лікування отримували статини (симвастатин по 20 мг або аторвастатин по 10 мг), склали основну групу, а 791 — контрольну (статинів не отримували). Обидві групи хворих були порівнянні за віком — відповідно (63,5 ± 2,5) та (67,2 ± 2,7) років, статтю та питомою вагою інфаркту міокарда (ІМ) без зубця Q, частотою ІМ в анамнезі. Для виявлення впливу сироваткового рівня загального ХС, що визначали ферментативним методом на 4-ту — 7-му добу лікування в стаціонарі, на ефективність терапії статинами хворих розділено на дві підгрупи: першу (n = 487) склали хворі з рівнем початкового загального ХС ≥ 5,0 ммоль/л, у т. ч. 164 хворих, які отримували статини, і 323 хворі, які їх не отримували; другу підгрупу (n = 209) склали хворі з рівнем загального ХС < 5,0 ммоль/л (відповідно 44 хворі основної групи і 165 — контрольної). Середній вік і стать хворих в обох підгрупах вірогідно не відрізнялися.

Результати та обговорення. Загальна летальність хворих основної групи до кінця року виявилася меншою, ніж у контрольній (відповідно 2,9 проти 10,0 %; р < 0,01). Ці хворі, однак, відрізнялися від хворих контрольної групи більшим початковим рівнем загального ХС (у середньому (6,15 ± 0,10) і (5,66 ± 0,06) ммоль/л; р < 0,05), вищою частотою застосування в госпітальний період хірургічної реваскуляризації міокарда (відповідно 7,5 і 3,2 %; р < 0,01), лікування клопідогрелем (15,9 та 3,0 %) і β-адреноблокаторами (на 9 %; усі р < 0,01), без істотної різниці щодо лікування аспірином, гепаринами і інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту. Частота повторних ГКС, які вимагали госпіталізації в основній і контрольній групах, становила 16,5 % проти 18,1 % (р > 0,05). У хворих, які не приймали статинів, рівень загального ХС< 5 ммоль/л асоціювався з вищою загальною летальністю до кінця першого року, порівняно з хворими з рівнем загального ХС ≥ 5 ммоль/л — відповідно 10,1 % проти 5,5 % (р < 0,05). У хворих основної групи порівняно з контрольною зниження загальної летальності відбувалось як у підгрупі із загальним ХС ≥ 5,0 ммоль/л (з 6,8 до 3,0 %), так і підгрупі із загальним ХС< 5,0 ммоль/л (з 12,1 % до 2,3; усі р < 0,05); показник частоти повторного ГКС значних змін не зазнав у обох підгрупах.

Висновки. За даними ретроспективного аналізу, введення в комплекс терапії хворих, що перенесли ГКС без підйому сегмента ST, статинів у загальноприйнятих терапевтичних дозах, починаючи з 6-ї доби лікування в стаціонарі, сприяло зниженню загальної летальності до кінця першого року порівняно з такою у порівнюваних за віком і статтю хворих, що отримували лише загальноприйняту терапію, на 71 %, проте не впливало на частоту госпіталізації з приводу повторних ГКС. Виразність позитивного впливу терапії статинами на виживаність хворих ГКС без підйому сегмента ST до кінця першого року від розвитку хвороби не залежить від початкового сироваткового рівня загального ХС (< 5 і ≥ 5 ммоль/л).

Ключові слова: гострий коронарний синдром, статини, віддалені наслідки, рівень загального холестерину

Мета роботи — показати, що черезшкірна корекція вторинного дефекту міжпередсердної перегородки (ДМПП) є безпечним та ефективним методом лікування цієї вади.

Матеріали і методи. За період з червня 2003 року до грудня 2008-го закриття вторинного ДМПП виконано 27 пацієнтам (19 жінок, 8 чоловіків) віком від 7 до 54 років (середній вік 22,2 року ± 13,2 року). Всім пацієнтам проводили попередню діагностику за допомогою трансторакального ЕхоКГ, у 12 випадках (44 %) виконано транс-стравохідне ехо-дослідження. Оцінювали кількість дефектів, їхній діаметр, наявність країв дефекту, а також відсутність аневризматичного випинання міжпередсердної перегородки та інших вад серця. Діаметр ДМПП у пацієнтів був від 9 до 34 мм, у середньому (23,3 ± 7,6) мм. В одному випадку виявлено 2 ДМПП (4 %). У 3 пацієнтів ДМПП був без переднього (аортального) краю 99 (11 %). Розмір оклюдера Amplatzer Septal Occluder становив від 10 до 36 мм, у середньому (24,9 ± 7,0) мм.

Результати та обговорення. Усі пацієнти в післяопераційний період від 3 міс до 5 років скарг не пред’являли. При ЕхоКГ спостерігали адекватне положення оклюдера на міжпередсердній перегородці, без порушення функції атріовентрикулярних клапанів, ритму серця та резидуальних шунтів.

Висновки. Ендоваскулярне закриття вторинного ДМПП за допомогою оклюдера системи Amplatzer дозволяє усунути внутрішньосерцеве шунтування крові у 100 % хворих з відносно невеликою частотою серйозних ускладнень (ушкодження стінки лівого передсердя з тампонадою серця в 3,7 %).

Ключові слова: вторинний дефект міжпередсердної перегородки, черезшкірне закриття, окклюдер Amplatzer

Мета — проаналізувати проблеми та шляхи їхнього вирішення, пов’язані з відміною та відновленням вживання лікарських препаратів, зокрема серцево-судинних засобів, антикоагулянтів та дезагрегантів в періопераційний період. У доопераційний період важливо уникати використання ліків, які можуть негативно взаємодіяти із засобами анестезії. Після операції необхідно запобігти розвиткові синдрому відміни та можливому прогресуванню головного захворювання.

Ключові слова: відміна вживання препаратів, періопераційний період, серцевоFсудинні захворювання

У статті викладено деякі історичні і сучасні погляди на складну вроджену ваду серця — тетраду Фалло. В історичному контексті представлено різні методи паліативних хірургічних втручань, які є певною стадією у хірургічному лікуванні вади. Паліації дають змогу хворим пережити критичні періоди природного перебігу вади і безпечно перейти до кінцевого етапу лікування. Продемонстровано переваги і недоліки цього виду операцій.

Ключові слова: тетрада Фалло, хірургічне лікування, паліативні втручання

Висвітлено питання анатомії, етіології, патогенезу, класифікації і епідеміології синдрому слабкості синусового вузла. Проаналізовано стан і перспективи розвитку методів діагностики і лікування хвороби. Наведено дані про їхню ефективність.

Ключові слова: синдром слабкості синусового вузла, порушення ритму, синкопе

В огляді представлено дані про бета-адреноблокатор (БАБ) ультракороткої дії есмолол (препарат «Бревіблок» компанії «Бакстер»), особливості його фармакокінетики і фармакодинаміки, наслідки його клінічного застосування при гострому інфаркті міокарда, гіпертонічному кризі та надшлуночкових аритміях. Широке застосування препарат знайшов також у периопераційний період для зниження ризику серйозних ускладнень з боку серцевоFсудинної системи без небезпеки розвитку синдрому відміни, який часто спостерігається після відміни пероральних БАБ тривалої дії. Доведено безпеку терапії есмололом завдяки можливості тривалого (багатогодинного) введення й індивідуального титрування доз, а також швидкій (20 хв) оборотності ефекту

Ключові слова: бета-адреноблокатор, есмолол, лікування, ускладнення, безпека