Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№2(6) // 2004

 

Обкладинка

 

1. передова стаття

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Комбінована антигіпертензивна терапія інгібітором ангіотензинперетворювального ферменту і діуретиком: мода чи необхідність

Ю.М. Сіренко

Патогенез АГ — багатокомпонентний процес, який включає збільшення об'єму циркулюючої крові, вазоконстрикцію, гіперактивність симпатичної та ренін-ангіотензин-альдостеронової систем, метаболічні порушення. В рекомендаціях Європейських товариств гіпертензії і кардіологів (EHS-ECS, 2003) наголошено на доцільності комбінування препаратів з різним механізмом дії. У 7 рекомендаціях Американського національного комітету (JNC-7, 2003) наголошено, що комбіновану антигіпертензивну терапію слід призначати більшості хворих з рівнем АТ понад 160/100 мм рт. ст., причому основою комбінації повинні бути тіазидні діуретики. На сьогодні найпопулярнішою є комбінація інгібітора АПФ і діуретика. Відповідно до рекомендацій JNC-7, інгібітори АПФ є препаратами вибору терапії АГ у більшості спеціальних клінічних ситуацій: серцева недостатність, після інфаркту міокарда, ішемічна хвороба серця, цукровий діабет, ураження нирок, цереброваскулярні ускладнення. Діуретики можна призначати всім хворим з АГ. Ефект цих класів препаратів у відповідних клінічних ситуаціях доведено численними дослідженнями. Таким чином, комбінацію цих класів препаратів можна призначати практично всім хворим з АГ, у тому числі й у разі спеціальних клінічних показань.



Ключові слова: артеріальна гіпертензія, антигіпертензивна терапія, інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту, діуретики.

 

Комбинированная антигипертензивная терапия ингибитором ангиотензинпревращающего фермента и диуретиком: мода или необходимость

Ю.Н. Сиренко

Патогенез АГ — многокомпонентный процесс, который включает увеличение объема циркулирующей крови, вазоконстрикцию, гиперактивность симпатической и ренин-ангиотензин-альдостероновой систем, метаболические нарушения. В рекомендациях Европейских обществ гипертензии и кардиологов (EHS-ECS, 2003) сделано ударение на целесообразности комбинирования препаратов с разным механизмом действия. В 7 рекомендациях Американского национального комитета (JNC-7, 2003) речь идет о том, что комбинированную антигипертензивную терапию следует назначать большинству больных с уровнем АД свыше 160/100 мм рт. ст., причем основой комбинации должны быть тиазидные диуретики. На сегодня наиболее популярной является комбинация ингибитора АПФ и мочегонного. Соответственно рекомендациям JNC-7, ингибиторы АПФ — это препараты выбора терапии АГ в большинстве специальных клинических ситуаций: сердечная недостаточность, после инфаркта миокарда, ишемическая болезнь сердца, сахарный диабет, поражения почек, цереброваскулярные осложнения. Мочегонные препараты можно назначать всем больным с АГ. Эффект этих классов препаратов в соответствующих клинических ситуациях доказан многочисленными исследованиями. Таким образом, комбинацию этих классов препаратов можно назначать практически всем больным с АГ, в том числе и в случае специальных клинических показаний.



Ключевые слова: артериальная гипертензия, антигипертензивная терапия, ингибитор ангиотензинпревращающего фермента, диуретики.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

2. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Вплив соєвого білка на показники ліпідного обміну в сироватці крові хворих з гіперліпідемією на тлі хронічної ішемічної хвороби серця

К.М. Амосова, С.С. Гуляєв-Зайцев, Н.О. Карел, Н.Ф. Кігель, К.М. Яременко, Н.Г. Левитська, Г.В. Мостбауер, Т.Т. Подолець, Л.В. Амелічева

Мета — проведення подвійного сліпого плацебоконтрольованого дослідження впливу біологічно активної добавки, що містить соєвий білок, на вміст загального холестерину (ЗХС) та показники ліпідного спектра сироватки крові хворих з ішемічною хворобою серця (ІХС) з гіперліпідемією і оцінка її переносності.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 40 пацієнтів віком від 35 до 70 років — в середньому (63,1±2,3) року з хронічними формами ІХС. Критеріями виключення були вторинна гіперхолестеринемія, терапія гіполіпідемічними медикаментозними препаратами, застійна серцева недостатність (СН) ІІБ і вищої стадії, гострий коронарний синдром, тяжкі порушення ритму та провідності, планова хірургічна реваскуляризація міокарда, нестабільна стенокардія, ниркова та/або печінкова недостатність, цукровий діабет (ЦД) у стані декомпенсації, зловживання алкоголем, ожиріння ІІІ—ІV ступеня. Лабораторними критеріями включення в дослідження, як у дослідженні 4S [15], слугували підвищення вмісту ЗХС у сироватці крові до 5,5—8,0 ммоль/л та/або холестерину ліпопротеїнів низької густини (ХС ЛПНГ) ≥ 3,0 ммоль/л. Цільовими вважали рівні ЗХС<4,5 ммоль/л та ХС ЛПНГ < 2,6 ммоль/л (за рекомендаціями щодо рівнів цих показників для пацієнтів зі встановленим діагнозом ІХС) [12]. Усі хворі, які мали критерії включення та не мали критеріїв виключення, протягом не менше 2 міс дотримували гіполіпідемічної дієти. В клініці як доповнення до загальноприйнятої терапії ІХС (нітрати, аспірин, бета-адреноблокатори, антагоністи кальцію, інгібітори АПФ, діуретики) протягом 42 діб отримували біологічно активну добавку (БАД), що містила соєвий білок, у дозі 32 г/добу. На початку та в кінці дослідження в усіх хворих визначали рівні ЗХС, ХС ліпопротеїнів високої густини (ЛПВГ) та тригліцеридів (ТГ) у капілярній крові імуноферментним методом. Розраховували рівень ХС ЛПНГ, за Фрідвальдом, і коефіцієнт атерогенності (КА), за Клімовим. Визначали також біохімічні показники функції печінки, нирок, рівень електролітів.

Результати. На початок дослідження хворі 1 та 2 груп були співставні за віком, статтю, формами ІХС, супутніми захворюваннями та характером медикаментозного лікування. Протягом дослідження у пацієнтів, які приймали БАД із соєвим білком, відзначено достовірне (р<0,05) зниження рівнів ЗХС (на 18,1 %), КА (на 32,2 %) та коефіцієнта ХС ЛПНГ/ХС ЛПВГ (на 20,3 %) без статистично достовірних змін ХС ЛПНГ, ХС ЛПВГ та ТГ. У групі 2 на тлі прийому плацебо статистично значущих змін усіх показників не зауважено. Істотна динаміка показників клінічного статусу та даних біохімічного дослідження крові у хворих обох груп не спостерігалася. Переносність БАД «Сомохол» у більшості пацієнтів була задовільною. Лише 2 (8,0 %) хворих скаржилися на значний метеоризм протягом перших 3—4 діб і тому відмовилися від препарату. Ще у 5 (20,0 %) пацієнтів цієї групи було незначне здуття живота у перші 3—4 доби, яке зникло в подальшому. З тою самою частотою це спостерігалося і у хворих групи 2 (3 пацієнти, чи 20,0 %).

Висновки. Приймання протягом 42 діб БАД, що містить соєвий ізольований білок, у дозі 32 г/добу у хворих з ІХС з помірною (ЗХС 5,5—8,0 ммоль/л) гіперліпідемією знижує рівень ЗХС в середньому на 18,1 %, КА — на 32,2 % та співвідношення ХС ЛПНГ/ХС ЛПВГ — на 20,3 %. Сприяє досягненню цільового рівня ЗХС в 64,0 % та ХС ЛПНГ в 32,0 % випадків за відсутності цих ефектів у групі плацебо. Єдиним побічним ефектом є метеоризм у перші 3—5 діб лікування, який у 8,0 % випадків був сильним і став причиною відмови від БАД. Частота помірного метеоризму (20,0 %) не відрізнялася від такої в разі приймання плацебо.



Ключові слова: соєвий білок, обмін ліпідів, ішемічна хвороба серця.

 

Влияние соевого белка на показатели липидного обмена в сыворотке крови больных гиперлипидемией на фоне хронической ишемической болезни сердца

Е.Н. Амосова, С.С. Гуляев-Зайцев, Н.А. Карел, Н.Ф. Кигель, Е.М. Яременко, Н.Г. Левитская, Г.В. Мостбауэр, Т.Т. Подолец, Л.В. Амеличева

Цель. Проведение двойного слепого плацебоконтролируемого исследования влияния биологически активной добавки, которая содержит соевый белок, на содержание общего холестерина (ОХС) и показатели липидного спектра сыворотки крови больных с ишемической болезнью сердца (ИБС) с гиперлипидемией и оценка ее переносимости.

Материалы и методы. В исследовании приняли участие 40 пациентов в возрасте от 35 до 70 лет — в среднем (63,1±2,3) года с хроническими формами ИБС. Критериями исключения были вторичная гиперхолестеринемия, терапия гиполипидемическими медикаментозными препаратами, застойная сердечная недостаточность (СН) ІІБ и высшей стадии, острый коронарный синдром, тяжелые нарушения ритма и проводимости, плановая хирургическая реваскуляризация миокарда, нестабильная стенокардия, почечная и/или печеночная недостаточность, сахарный диабет (СД) в состоянии декомпенсации, злоупотребление алкоголем, ожирение ІІІ—ІV степени. Лабораторными критериями включения в исследование, как в исследовании 4S [15], служили повышение содержания ОХС в сыворотке крови до 5,5—8,0 ммоль/л и/или холестерина липопротеинов низкой плотности (ХС ЛПНП) ≥3,0 ммоль/л. Целевыми считали уровни ОХС<4,5 ммоль/л и ХС ЛПНП < 2,6 ммоль/л (по рекомендациям относительно уровней этих показателей для пациентов с установленным диагнозом ИБС) [12]. Все больные, которые имели критерии включения и не имели критериев исключения, на протяжении не меньше 2 мес придерживались гиполипидемической диеты. В клинике как дополнение к общепринятой терапии ИБС (нитраты, аспирин, бета-адреноблокаторы, антагонисты кальция, ингибиторы АПФ, диуретики) на протяжении 42 сут получали биологически активную добавку (БАД), которая содержала соевый белок, в дозе 32 г/сут. В начале и в конце исследования во всех больных определяли уровни ОХС, ХС липопротеинов высокой плотности (ЛПВП) и триглицеридов (ТГ) в капиллярной крови иммуноферментным методом. Рассчитывали уровень ХС ЛПНП, за Фридвальдом, и коэффициент атерогенности (КА), за Климовым. Определяли также биохимические показатели функции печени, почек, уровень электролитов.

Результаты. На начало исследования больные 1 и 2 групп были сопоставимы по возрасту, полу, формам ИБС, сопутствующим заболеваниям и характеру медикаментозного лечения. На протяжении исследования у пациентов, которые принимали БАД с соевым белком, отмечены достоверное (р<0,05) снижение уровней ОХС (на 18,1 %), КА (на 32,2 %) и коэффициента ХС ЛПНП/ХС ЛПВП (на 20,3 %) без статистически достоверных изменений ХС ЛПНП, ХС ЛПВП и ТГ. В группе 2 на фоне приема плацебо статистически значимых изменений всех показателей не замечено. Существенная динамика показателей клинического статуса и данных биохимического исследования крови в больных обеих групп не наблюдалась. Переносимость БАД «Сомохол» у большинства пациентов была удовлетворительной. Лишь 2 (8,0 %) больных жаловались на значительный метеоризм на протяжении первых 3—4 сут и потому отказались от препарата. Еще в 5 (20,0 %) пациентов этой группы было незначительное вздутие живота в первые 3—4 сут, которое исчезло в дальнейшем. С той самой частотой это наблюдалось и в больных группы 2 (3 пациента, или 20,0 %).

Выводы. Прием на протяжении 42 суток БАД, которая содержит соевый изолированный белок, в дозе 32 г/сут в больных с ИБС с умеренной (ОХС 5,5—8,0 ммоль/л) гиперлипидемией снижает уровень ОХС в среднем на 18,1 %, КА — на 32,2 % и соотношения ХС ЛПНП/ХС ЛПВП — на 20,3 %. Оказывает содействие достижению целевого уровня ОХС в 64,0 % и ХС ЛПНП в 32,0 % случаев при отсутствии этих эффектов в группе плацебо. Единственным побочным эффектом был метеоризм в первые 3—5 сут лечения, который в 8,0 % случаев был сильным и стал причиной отказа от БАД. Частота умеренного метеоризма (20,0 %) не отличалась от такой в случае приема плацебо.



Ключевые слова: соевый белок, обмен липидов, ишемическая болезнь сердца.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

3. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Маркери запалення і зміна церебрального кровоплину у хворих з різним клінічним перебігом ішемічного інсульту

Т.М. Черенько

Мета роботи — порівняти виразність змін показників локального запалення і швидкості мозкового кровоплину з особливостями клінічного перебігу гострого періоду ішемічного інсульту.

Матеріали і методи. Обстежено 68 хворих, середній вік (62,4 ± 7,5) року, з ішемічним інсультом (ІІ), госпіталізованих протягом 12 год від початку захворювання. У 29 (42,6 %) був ІІ в басейні лівої середньої мозкової артерії (СМА), у 26 (38,2 %) — в басейні правої СМА, у 13 (19,2 %) — в судинах вертебрально-базилярного басейну. Для верифікації ІІ проводили комп'ютерну (КТ) або магнітно-резонансну (МРТ) томографію. Тяжкість ІІ оцінювали за шкалою NIHSS. Під час госпіталізації у 27 (39,7 %) хворих констатовано тяжкий ІІ (13—19 балів), у 25 (36,8 %) — середнього ступеня (9—12 балів), у 16 (23,5 %) — легкий (3—8 балів). Концентрацію цитокінів у сироватці — інтерлейкіну-6 (ІЛ-6), фактора некрозу пухлини (ФНП-альфа), інтерлейкіну-4 (ІЛ-4) — визначали в першу добу методом кількісного імуноферментного аналізу з використанням тест-системи «Протеїновий контур» (Санкт-Петербург). Мозковий кровоплин оцінювали методом ультразвукової допплерографії (УЗД) і транскраніальної допплерографії (ТКД) на апараті «Multigon 500 M» (США). Визначали напрямок кровоплину, його середню швидкість (СШМК) в інтракраніальних судинах у хворих з ІІ на другу добу захворювання. У дослідження не включено хворих з гемодинамічно значимим стенозом у системі екстра- та інтракраніальних артерій.

Результати. Середні показники концентрацій цитокінів були вірогідно вищі від контрольних значень у всіх хворих. Вірогідно вищу концентрацію ІЛ-6 і нижчий вміст ІЛ-4 у сироватці крові виявлено у хворих з незадовільним регресом неврологічного дефіциту при середньотяжкому і тяжкому ІІ до кінця гострого періоду: (221,4±32,1) і (52,4±11,2) пг/мл відповідно (р<0,05) порівняно з такими у хворих з повноцінним відновленням (141,1±30,2) і (77,2±12,3) пг/мл відповідно (р< 0,05). Виявлено достовірне збільшення рівня ФНП-альфа у хворих з негативною динамікою неврологічного статусу в перші 2 доби після ІІ порівняно з групою хворих з позитивними зрушеннями в неврологічній симптоматиці — (98,4±15,1) і (56,3±12,6) пг/мл (р<0,05). Підвищення концентрації глюкози в крові (понад 8 ммоль/л) супроводжувалося збільшенням змісту ФНП-альфа майже вдвічі (r=0,76; р<0,05) і погіршенням неврологічного статусу в найгостріший період. У хворих з півкульним ІІ при ранньому неврологічному погіршенні були вищі показники середньої швидкості мозкового кровоплину в СМА на боці осередку порівняно з аналогічними показниками у хворих з позитивною динамікою неврологічного статусу в перші 48 год — (56,5±2,0) і (44,2±1,7) см/с (р<0,05). Крім того, у хворих з раннім неврологічним погіршенням СШМК у хребетних артеріях (стосовно такої в басейні СМА) становила 47,3 % на боці осередку патології, а у хворих з поліпшенням аналогічний показник був вірогідно вищим (р<0,05) і становив 69,9 %.

Висновки. Незадовільний регрес неврологічних функцій у хворих зі середньотяжким і тяжким ІІ до кінця гострого періоду асоціюється з вищою концентрацією ІЛ-6 і нижчою ІЛ-4 у сироватці крові в першу добу розвитку. У хворих з раннім погіршенням неврологічних показників вища концентрація ФНП-альфа в сироватці крові в першу добу порівняно з пацієнтами з позитивною динамікою неврологічних функцій. Раннє погіршення неврологічних розладів у хворих з півкульним ІІ розвивається на тлі гіперперфузії в середніх мозкових артеріях і нижчих показників СШМК у судинах вертебрально-базилярного басейну стосовно такої у СМА.



Ключові слова: ішемічний інсульт, ІЛ-6, ФНП-альфа, ІЛ-4, мозковий кровоплин.

 

Маркеры воспаления и изменение церебрального кровотока у больных с различным клиническим течением ишемического инсульта

Т.М. Черенько

Цель работы — сопоставить выраженность изменений показателей локального воспаления и скорости мозгового кровотока с особенностями клинического течения острого периода ишемического инсульта.

Материалы и методы. Обследовано 68 больных, средний возраст (62,4 ± 7,5) года, с ишемическим инсультом (ИИ), поступивших в течение 12 ч от начала заболевания. У 29 (42,6 %) был ИИ в бассейне левой средней мозговой артерии (СМА), у 26 (38,2 %) — в бассейне правой СМА, у 13 (19,2 %) — в сосудах вертебрально-базиллярного бассейна. Для верификации ИИ проводили компьютерную (КТ) или магнитно-резонансную (МРТ) томографию. Тяжесть ИИ оценивали по шкале NIHSS. При поступлении у 27 (39,7 %) больных констатирован тяжелый ИИ (13—19 баллов), у 25 (36,8 %) — средней степени тяжести (9—12 баллов), у 16 (23,5 %) — легкой степени (3—8 баллов). Сывороточную концентрация интерлейкинов — интерлейкина-6 (ИЛ-6), фактора некроза опухоли (ФНО-альфа), интерлейкина-4 (ИЛ-4) — определяли в первые сутки методом количественного иммуноферментного анализа с использованием тест-системы «Протеиновый контур» (Санкт-Петербург). Мозговой кровоток оценивали по методам ультразвуковой допплерографии (УЗД) и транскраниальной допплерографии (ТКД) на аппарате «Multigon 500 M» (США). Определяли направление кровотока, его среднюю скорость (ССК) в интракраниальных сосудах у больных с ИИ на вторые сутки заболевания. В исследование не включены больные с наличием гемодинамически значимого стеноза в системе экстра- и интракраниальных артерий.

Результаты. Средние показатели концентраций цитокинов были достоверно выше контрольных значений во всех группах больных. Достоверно более высокая концентрация ИЛ-6 и более низкое содержание ИЛ-4 в сыворотке крови отмечены у больных с неудовлетворительным регрессом неврологического дефицита при среднетяжелом и тяжелом ИИ к концу острого периода — (221,4±32,1) и (52,4±11,2) пг/мл соответственно (р<0,05) по сравнению с таковыми у больных с полноценным восстановлением — (141,1±30,2) и (77,2±12,3) пг/мл соответственно (р<0,05). Выявлено достоверное увеличение уровня ФНО-альфа в группе больных с отрицательной динамикой неврологического статуса в первые 2 сут после ИИ по сравнению с группой больных с положительными сдвигами в неврологической симптоматике — (98,4±15,1) и (56,3±12,6) пг/мл (р<0,05). Повышение концентрации глюкозы в крови (более 8 ммоль/л) сопровождалось почти двухкратным увеличением содержания ФНО-альфа (r=0,76; р<0,05) и ухудшением неврологического статуса в острейший период. В группе больных с полушарным ИИ при раннем неврологическом ухудшении отмечена более высокая средняя скорость мозгового кровотока (ССМК) в СМА на стороне очага по сравнению с аналогичным показателем у больных с положительной динамикой неврологического статуса в первые 48 ч — (56,5±2,0) и (44,2±1,7) см/с (р<0,05). Кроме того, у больных с ранним неврологическим ухудшением ССМК в позвоночных артериях (по отношению к таковой в бассейне СМА) составляла 47,3 % на стороне очага, а у больных с улучшением аналогичный показатель был достоверно выше (р<0,05) и составлял 69,9 %.

Выводы. Неудовлетворительный регресс неврологических функций у больных со среднетяжелым и тяжелым ИИ к концу острого периода ассоциируется с более высокой концентрацией ИЛ-6 и низким уровнем ИЛ-4 в сыворотке крови в первые сутки развития. У больных с ранним ухудшением неврологических показателей отмечается достоверно более высокая концентрация ФНО-альфа в сыворотке крови в первые сутки по сравнению с пациентами с положительной динамикой неврологических функций. Раннее ухудшение неврологических расстройств у больных с полушарным ишемическим инсультом развивается на фоне гиперперфузии в средних мозговых артериях и более низких показателей ССМК в сосудах вертебрально-базиллярного бассейна по отношению к таковой в СМА.



Ключевые слова: ишемический инсульт, ИЛ-6, ФНО-альфа, ИЛ-4, мозговой кровоток.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

4. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Особливості клінічних виявів і результати хірургічного лікування коарктації аорти

С.О. Дикуха, Л.Р. Наумова, А.О. Антощенко, Л.С.Чернякова, В.М. Хондога, Т.І. Дідкова

Метою роботи є оцінка результатів хірургічного лікування коарктації аорти (КА) за даними перегляду більш ніж сорокалітнього досвіду виконання операцій у хворих з цією аномалією розвитку серцево-судинної патології з урахуванням вікових особливостей та дослідження госпітальних і віддалених наслідків.

Матеріали і методи. Проаналізовано 3000 послідовних первинних операцій корекції КА у хворих віком від 3 днів до 55 років, середній вік (11,7±2,3) року, що прооперовані в Інституті серцево-судинної хірургії АМН України ім. М.М. Амосова з 1960 по 2003 роки. Супутні вади серця були у 938 (30,9 %) осіб. Переважаючим способом корекції КА був анастомоз кінець-у-кінець — 1427 (47,7 %). Із 3000 пацієнтів з КА на першому році життя прооперовані 87 (2,9 %), у віці від 2 до 15 років — 2146 (71,5 %) хворих.

Результати. Госпітальна летальність становила 1,9 %, головними причинами її були: гостра серцево-судинна недостатність у 26 (0,9 %), кровотеча у 10 (0,3 %), порушення церебрального або спинномозкового кровообігу у 9 (0,3 %) хворих. Прояви артеріальної гіпертензії у віддалені терміни післяопераційного спостереження зафіксовані у 20,6 % хворих. Серед пацієнтів, прооперованих у віці понад 30 років, частота артеріальної гіпертензії становить 46,6 %. Аневризми аорти в пізньому післяопераційному періоді виявлено у 104 хворих. У 39 хворих (1,3 %) вони були наслідком прогресування аневризматичних розширень висхідної аорти, що існували до операції і пов'язані головним чином з клапанними аортальними вадами (стеноз, двостулковість) і залишковою артеріальною гіпертензією. У подальшому виявилось, що 5 з них померли і 17 прооперовані (14 операцій Бентала, 2 — супракоронарного протезування аорти і 1 — бандаж). Інша причина розвитку аневризм пов'язана безпосередньо зі способом оперативного втручання. Аневризма в ділянці аортопластики розвинулася у 75 (2,77 %) хворих: частіше у пацієнтів з синтетичною латкою — 4,09 %, ніж після анастомозу кінець-у-кінець — у 0,57 %. Серед хворих з аневризмою після аортопластики 16 загинули (5 — від спонтанного розриву аневризми і 11 — внаслідок спроби хірургічного видалення). 59 (84,3 %) з 70 інших реоперацій пройшли успішно. Другою істотною причиною погіршення віддалених наслідків стали прогресуючі вади аортального клапана, які спричинили 13 випадків смерті. Загалом пізня летальність становила — 1,6 % (47 хворих).

Висновки. У 8,8 % випадків коарктації аорти пульсація стегнових артерій зберігається внаслідок меншої вираженості вади, впливу супутньої недостатності аортального клапана або відкритої артеріальної протоки. Певного діагностичного значення набуває феномен «радіально-стегнового запізнення». Найскладнішою буває діагностика КА у немовлят через часту відсутність проксимальної артеріальної гіпертензії, системну гіпотензію і неспецифічність симптому ослаблення стегнового пульсу в цьому віці. На 3000 операцій корекції КА, що були виконані за 40-річний період, хірургічна летальність становить 1,9 %. Оптимальним способом корекції вади вважаємо резекцію з анастомозом аорти кінець-у-кінець. У 31,3 % хворих з КА існують інші вроджені вади серця, частіше пов'язані з ураженням аортального клапана (353 випадки — 11,8 %) і з відкритою артеріальною протокою (312 випадків — 10,4 %), через що обмеження корекції тільки усуненням коарктації не завжди доцільне. Рецидиви артеріальної гіпертензії у віддаленому післяопераційному періоді спостерігалися у 20,6 % прооперованих, а серед оперованих у віці понад 30 років — у 46,6 %, імовірно, через розвиток супутньої есенціальної артеріальної гіпертензії. Найбільшу небезпеку в цьому періоді створюють прогресуючі аневризми висхідної аорти (39 випадків — 1,3 %) і регіону корекції коарктації (75 випадків — 2,8 %). Після корекції з використанням синтетичної латки місцеві аневризми виникають частіше, ніж після анастомозу кінець-у-кінець (відповідно 4,1 % і 0,6 %).



Ключові слова: коарктація аорти, супутні вади, аневризми аорти, хірургічне лікування.

 

Особенности клинических проявлений и результаты хирургического лечения коарктации аорты

С.Е. Дикуха, Л.Р. Наумова, А.А. Антощенко, Л.С. Чернякова, В.Н. Хондога, Т.И. Дидкова

Цель работы — оценка результатов хирургического лечения коарктации аорты (КА) по данным просмотра более чем сорокалетнего опыта выполнения операций у больных с этой аномалией развития сердечно-сосудистой патологии с учетом возрастных особенностей и исследования госпитальных и отдаленных результатов.

Материалы и методы. Проанализировано 3000 последовательных первичных операций коррекции КА у больных возрастом от 3 дней до 55 лет, средний возраст (11,7±2,3) года, которые прооперированы в Институте сердечно-сосудистой хирургии АМН Украины им. Н.М. Амосова с 1960 по 2003 гг. Сопутствующие заболевания сердца были в 938 (30,9 %) лиц. Преимущественным способом коррекции КА был анастомоз конец-в-конец — 1427 (47,7 %). Из 3000 пациентов с КА на первом году жизни прооперированы 87 (2,9 %), в возрасте от 2 до 15 лет — 2146 (71,5 %) больных.

Результаты. Госпитальная летальность составила 1,9 %, главными причинами ее были: острая сердечно-сосудистая недостаточность у 26 (0,9 %), кровотечение в 10 (0,3 %), нарушения церебрального или спинномозгового кровообращения в 9 (0,3 %) больных. Проявления артериальной гипертензии в отдаленные сроки послеоперационного наблюдения зафиксированы в 20,6 % больных. Среди пациентов, прооперированных в возрасте свыше 30 лет, частота артериальной гипертензии составляет 46,6 %. Аневризмы аорты в позднем послеоперационном периоде выявлены в 104 больных. В 39 больных (1,3 %) они были следствием прогрессирования аневризматических расширений восходящей аорты, которые существовали до операции и связаны главным образом с клапанными аортальными недостатками (стеноз, двустворчатость) и остаточной артериальной гипертензией. В дальнейшем оказалось, что 5 из них умерли и 17 прооперированы (14 операций Бентала, 2 — супракоронарного протезирования аорты и 1 — бандаж). Другая причина развития аневризм связана непосредственно со способом оперативного вмешательства. Аневризма на участке аортопластики развилась в 75 (2,77 %) больных: чаще у пациентов с синтетической заплатой — 4,09 %, чем после анастомоза конец-в-конец — в 0,57 %. Среди больных с аневризмой после аортопластики 16 погибли (5 — от спонтанного разрыва аневризмы и 11 — вследствие попытки хирургического удаления). 59 (84,3 %) из остальных 70 реопераций прошли успешно. Второй важной причиной ухудшения отдаленных результатов стали прогрессирующие недостатки аортального клапана, которые вызвали 13 случаев смерти. Вообще поздняя летальность составляла — 1,6 % (47 больных).

Выводы. В 8,8 % случаев коарктации аорты пульсация бедренных артерий сохраняется вследствие меньшей выраженности недостатка, влияния сопутствующей недостаточности аортального клапана или открытого артериального протока. Определенное диагностическое значение приобретает феномен «радиально-бедренного опоздания». Самой сложной бывает диагностика КА у грудных детей из-за частого отсутствия проксимальной артериальной гипертензии, системной гипотензии и неспецифичности симптома ослабления бедренного пульса в этом возрасте. На 3000 операций коррекции КА, что были выполнены за 40-летний период, хирургическая летальность составляет 1,9 %. Оптимальным способом коррекции аномалии считаем резекцию с анастомозом аорты конец-в-конец. В 31,3 % больных с КА существуют другие врожденные пороки сердца, чаще связанные с поражением аортального клапана (353 случая — 11,8 %) и с открытым артериальным протоком (312 случаев — 10,4 %), из-за чего ограничение коррекции только устранением коарктации не всегда целесообразно. Рецидивы артериальной гипертензии в отдаленном послеоперационном периоде наблюдались в 20,6 % прооперированных, а среди оперированных в возрасте свыше 30 лет — в 46,6 %, вероятно, из-за развития сопутствующей эссенциальной артериальной гипертензии. Наибольшую опасность в этом периоде создают прогрессирующие аневризмы восходящей аорты (39 случаев — 1,3 %) и региона коррекции коарктации (75 случаев — 2,8 %). После коррекции с использованием синтетической заплаты местные аневризмы возникают чаще, чем после анастомоза конец-в-конец (соответственно 4,1 % и 0,6 %).



Ключевые слова: коарктация аорты, сопутствующие пороки, аневризмы аорты, хирургическое лечение.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

5. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Клапанозберігаючі операції за вродженої недостатності мітрального клапана

М.Ф. Зіньковський, О.А. Піщурін, Р.М. Вітовський

Клапанозберігаючі операції за вродженої недостатності мітрального клапана (ВНМК) є методом вибору, але залишаються нерозв'язаними проблеми залишкової регургітації крові і нестабільності результатів операцій у віддалений період.

Мета роботи. Поліпшити безпосередні та віддалені результати клапанозберігаючих операцій при ВНМК шляхом диференційованого вибору методик пластичної корекції.

Матеріали і методи. З 1993 до 2002 р. в ІССХ ім. М.М. Амосова АМН України пластичну корекцію вади виконано у 75 хворих з ВНМК. У 47 (63 %) випадках ВНМК поєднувалася з іншими вродженими серцевими аномаліями. На початковому етапі освоєння клапанозберігаючих операцій (1993—1997 р.) вибір методу здійснювали згідно з можливостями хірурга та традиціями клініки (прооперовано 22 пацієнти — контрольна група). В наступні роки (1998 — 2002 рр.) було розроблено класифікацію анатомічних типів ВНМК, якою керувалися у виборі варіанту корекції в інших 53 хворих (основна група). Згідно з класифікацією, що ґрунтується на визначенні взаємовідношення рівня змикання стулок і площини фіброзного кільця (ФК) мітрального клапана під час систоли, виділено три анатомічних типи і три групи пацієнтів: I — рівень систолічного змикання стулок перебуває в площині ФК (20 хворих), II — рівень систолічного змикання стулок перебуває над площиною ФК у порожнині лівого передсердя (16 хворих), III — рівень систолічного змикання стулок перебуває під площиною ФК у порожнині лівого шлуночка (17 хворих). Основними методами корекції ВНМК були такі: у I групі — ушивання розщеплення стулки окремими вузловими швами (18) і різні види шовної анулопластики (2), у II — створення подвійного клапанного отвору (12), а також укорочення подовжених хорд (2), ушивання розщеплення задньої стулки (1) та резекція передньої стулки разом з подовженими хордами (1); у III — збільшення площі задньої стулки за допомогою «серпоподібної» латки з автоперикарда (7), подовження укорочених хорд (3), створення подвійного отвору клапана (3), подовження укорочених папілярних м'язів (2), висічення укорочених другорядних хорд (2). Віддалені результати простежено в термін від 6 міс до 9 років — в середньому (3,6 ± 0,2) року.

Результати й обговорення. В основній групі в найближчий післяопераційний період помічено зменшення кінцеводіастолічного індексу (КДІ) лівого шлуночка з (129,6 ± 5,9) до (81,5 ± 4,6) мл/м2 (p < 0,001) і ступеня мітральної регургітації — з 2,0 ± 0,1 до 0,5 ± 0,1 (p < 0,001), тоді як у контрольній групі КДІ не змінився, а ступінь мітральної регургітації знизився з 2,2±0,1 до 1,1±0,2.

З 75 хворих померло 2 (2,7 %) від причин, пов'язаних з хірургічними прорахунками. У найближчий (до 3 міс) післяопераційний період реоперовано 4 (5,3 %) пацієнти, у яких зміни клапана узгоджувалися з II анатомічним типом ВНМК. КДІ лівого шлуночка в безпосередній і віддалений післяопераційний періоди становив відповідно (91,4 ± 2,6) і (98,3 ± 3,2) мл/м2 (p > 0,05); ступінь залишкової регургітації крові — 0,7 ± 0,1 і 0,9 ± 0,1 (p > 0,1); ФВ — (59,6 ± 0,6) і (66,8 ± 0,5) % (p < 0,001). Незадовільний результат операції у віддалений період спостерігався у 5 (8,2 %) пацієнтів.

Висновки. Запропонована класифікація анатомічних змін МК за його вродженої недостатності, що ґрунтується на виявлені взаємовідношення рівня змикання стулок і площини фіброзного кільця мітрального клапана під час систоли, дає змогу визначити оптимальні варіанти хірургічних втручань за різних типів ураження, що значно поліпшує гемодинамічні показники у оперованих хворих у ранні строки і сприяє їх стійкому збереженню у віддалений період спостереження.



Ключові слова: вроджена недостатність мітрального клапана, клапанозберігаючі операції, безпосередні та віддалені результати.

 

Клапаносохраняющие операции при врожденной недостаточности митрального клапана

М.Ф. Зиньковский, А.А. Пищурин, Р.М. Витовский

Клапаносохраняющие операции при врожденной недостаточности митрального клапана (ВНМК) являются методом выбора, однако остаются нерешенными проблемы остаточной регургитации крови и нестабильности результатов операций в отдаленный период.

Цель работы. Улучшить непосредственные и отдаленные результаты клапаносохраняющих операций при ВНМК путем разработки дифференцированного выбора методик пластической коррекции.

Материалы и методы. С 1993 по 2002 г. в ИССХ им. Н.М. Амосова АМН Украины пластическая коррекция порока выполнена 75 больным с ВНМК. В 47 (63 %) случаях ВНМК сочеталась с другими врожденными сердечными аномалиями. В период освоения клапаносохраняющих операций с 1993 по 1997 г. выбор метода пластики определялся индивидуальными возможностями хирурга и традициями клиники (прооперированы 22 пациента — контрольная группа). В последующие годы (1998 — 2002 гг.) разработана классификация анатомических типов ВНМК, которой руководствовались при выборе варианта коррекции у 53 больных (основная группа). Согласно классификации, основанной на определении взаимоотношения уровня смыкания створок и плоскости фиброзного кольца (ФК) митрального клапана во время систолы, выделили три анатомических типа и три группы пациентов: I — уровень систолического смыкания створок находится в плоскости ФК (20 больных); II — уровень систолического смыкания створок находится над плоскостью ФК в полости левого предсердия (16 больных); III — уровень систолического смыкания створок находится под плоскостью ФК в полости левого желудочка (17 больных). Основными методами коррекции ВНМК были: в I группе — ушивание расщепления створки отдельными узловыми швами (18) и различные виды шовной анулопластики (2); во II — создание двойного клапанного отверстия (12), а также укорочение удлиненных хорд (2), ушивание расщепления задней створки (1) и резекция передней створки вместе с удлиненными хордами (1); в III — увеличение площади задней створки с помощью «серповидной» заплаты из аутоперикарда (7), удлинение укороченных хорд (3), создание двойного отверстия клапана (3), удлинение укороченных папиллярных мышц (2), иссечение укороченных вторичных хорд (2). Отдаленные результаты прослежены на протяжении от 6 мес до 9 лет — в среднем (3,6 ± 0,2) года.

Результаты и обсуждение. В основной группе в ближайший послеоперационный период отмечено уменьшение конечнодиастолического индекса (КДИ) левого желудочка с (129,6 ± 5,9) до (81,5 ± 4,6) мл/м2 (p < 0,001) и степени митральной регургитации с 2,0 ± 0,1 до 0,5 ± 0,1 (p < 0,001)), тогда как в контрольной группе КДИ не изменялся, а степень митральной регургитации снизилась с 2,2 ± 0,1 до 1,1 ± 0,2. Из 75 больных умерли 2 (2,7 %) от причин, связанных с хирургическими погрешностями. В ближайший послеоперационный период реоперированы 4 (5,3 %) пациента, у которых изменения клапана соответствовали II анатомическому типу ВНМК. КДИ левого желудочка в ближайший и отдаленный послеоперационный периоды составил соответственно (91,4 ± 2,6) и (98,3 ± 3,2) мл/м2 (p > 0,05); степень остаточной регургитации крови — 0,7 ± 0,1 и 0,9 ± 0,1 (p > 0,05); ФВ — (59,6 ± 0,6) и (66,8 ± 0,5) % (p < 0,001). Неудовлетворительный результат операции в отдаленный период наблюдения отмечен у 5 (8,2 %) пациентов.

Выводы. Предложенная классификация анатомических изменений митрального клапана (МК) при его врожденной недостаточности, базирующаяся на определении взаимоотношения уровня смыкания створок и плоскости фиброзного кольца МК во время систолы, позволяет определить оптимальные варианты хирургических вмешательств при различных типах поражения, что способствует существенному улучшению гемодинамических показателей в ранние сроки и их стойкому сохранению в отдаленный период наблюдения.



Ключевые слова: врожденная недостаточность митрального клапана, клапаносохраняющие операции, непосредственные и отдаленные результаты.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

6. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Ішемія кишок при реконструкціях аортостегнових сегментів: причини та профілактика

Ю.Г. Орел, І.І. Кобза, І.І. Солонинко, Д.Б. Сольман, Г.Ю. Єлісєєв, О.М. Левчук, А.Т. Кіхтяк, Алі Шреїм

Мета роботи: аналіз частоти та причин ішемії кишок при реконструктивних втручаннях на аорто-стегнових сегментах та розробка шляхів їхньої профілактики.

Матеріал та методи. Проаналізовано 558 реконструкцій аорто-стегнової зони при синдромі Леріша та аневризмах черевного відділу аорти. Досліджували частоту розвитку ішемії кишок залежно від типу втручання, реваскуляризації системи нижньої брижової та внутрішніх клубових артерій.

Результати. Ішемію кишок виявили в 12 випадках (2,1 %). При трансмуральному некрозі кишки всі хворі померли (9 хворих). Серед хворих з ішемією кишок вижило троє (25 %). Виявлено залежність частоти виникнення ішемії кишок від реваскуляризації внутрішніх клубових судин, а також нижньої брижової артерії в разі виключення з кровоплину клубових артерій. Не було помічено істотної різниці щодо частоти цього ускладнення при планових аневризмах та операціях з приводу синдрому Леріша, а також залежності від типу реконструкції (шунтування чи протезування).

Висновки. Частота розвитку ішемії кишок при реконструкціях аорто-стегнових сегментів не залежить від причини, що спонукала до виконання аорто-стегнової реконструкції, та типу операції (шунтування чи протезування). Реваскуляризація хоча б однієї з внутрішніх клубових артерій є ключовим моментом профілактики ішемії кишок у тих випадках, коли не проводять реваскуляризації нижньої брижової артерії. У разі вилучення обох внутрішніх клубових артерій з кровоплину реімплантація нижньої брижової артерії супроводжується істотним зменшенням ризику ішемії товстої кишки (з 15,6 до 2,3 %).



Ключові слова: ішемія кишок, реконструктивна хірургія аорти, діагностика, лікування.

 

Ишемия кишечника при реконструкциях аортобедренных сегментов: причины и профилактика

Ю.Г. Орел, И.И. Кобза, И.И. Солонинко, Д.Б. Сольман, Г.Ю. Елисеев, О.М. Левчук, А.Т. Кихтяк, Али Шреим

Цель работы: анализ частоты и причин ишемии кишечника при реконструктивных операциях на аорто-бедренных сегментах и разработка путей ее профилактики.

Материал и методы. Проанализировано 558 реконструкций аорто-бедренной зоны при синдроме Лериша и аневризмах брюшного отдела аорты. Исследовали частоту развития ишемии кишечника в зависимости от типа вмешательства, реваскуляризации системы нижней брыжеечной и внутренних подвздошных артерий.

Результаты. Ишемию кишечника выявили в 12 случаях (2,1 %). При трансмуральном инфаркте кишки все больные погибли. Среди больных с ишемией кишок выжило трое (25 %). Выявлено зависимость частоты ишемии кишечника от реваскуляризации внутренних подвздошных артерий, а также нижней брыжеечной артерии при невозможности реваскуляризировать бассейн подвздошных артерий. Частота ишемии кишечника не отличалась у больных с синдромом Лериша и плановыми аневризмами брюшного отдела аорты, не зависела от типа реконструкции (аорто-бифеморальное протезирование или шунтирование).

Выводы. Частота развития ишемии кишечника при реконструкциях аорто-бедренных сегментов не зависит от причины реконструкции, типа операции (шунтирование или протезирование). Реваскуляризация хотя бы одной из внутренних подвздошных артерий является важным моментом профилактики ишемии толстой кишки, если не проводят реимплантацию нижней брыжеечной артерии. Если не удается восстановить кровоток по внутренним подвздошным артериям, реваскуляризация нижней брыжеечной артерии приводит к существенному снижению риска ишемии кишок (с 15,6 до 2,3 %).



Ключевые слова: ишемия кишечника, реконструктивная хирургия аорты, диагностика, лечение.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

7. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Хірургічне лікування тромбозу нижньої порожнистої вени

Б.М. Тодуров

Мета дослідження — вивчення можливості й ефективності хірургічного лікування тромбозу нижньої порожнистої вени (ТНПВ) різного генезу в умовах штучного (ШК) чи допоміжного (ДК) кровообігу.

Матеріали і методи. У статті представлено досвід хірургічного лікування 26 хворих із ТНПВ різної етіології, у тому числі в 6 хворих з пухлиною нирки з поширенням тромбів у просвіт нижньої порожнистої вени. У 7 пацієнтів ТНПВ поєднувався з тромбоемболією гілок легеневої артерії. Вік хворих коливався від 15 до 75 років — середній вік (45,6±7,2) року. У 18 випадках операцію тромбоектомії виконували в умовах ШК, фібриляції серця і помірної гіпотермії, у 6 — в умовах ДК, на працюючому серці і нормотермії, у 2 — без ШК. У 7 випадках одночасно виконано тромбоектомію з гілок легеневої артерії в умовах ШК на фібриляції серця за помірної гіпотермії (до 31°С).

Результати. Хірургічна летальність становила 11,5 % (3 хворих). Причини смерті — гостра серцева недостатність (2 хворих) і шлунково-кишкова кровотеча з ДВС-синдромом (1 хворий). У післяопераційному періоді відновлена прохідність НПВ у 23 хворих, що вижили, підтверджена УЗД. У хворих з пухлиною нирки в терміни від 3 до 12 місяців після операції ознак рецидиву пухлини і ТНПВ не відзначено.

Висновки. Тромбоектомія з нижньої порожнистої вени в умовах штучного чи допоміжного кровообігу є ефективним методом лікування тромбозу нижньої порожнистої вени, що дає змогу відновити прохідність нижньої порожнистої вени й уникнути розвитку геморагічних і тромбоемболічних ускладнень. При тромбозі нижньої порожнистої вени і тромбоемболії гілок легеневої артерії застосування методики штучного кровообігу дає змогу з успіхом виконувати одномоментну тромбоектомію з нижньої порожнистої вени і легеневої артерії.



Ключові слова: тромбоз нижньої порожнистої вени, пухлинний тромб, тромбоемболія гілок легеневої артерії, каватром-боектомія, штучний кровообіг.

 

Хирургическое лечение тромбоза нижней полой вены

Б.М. Тодуров

Цель исследования — изучить возможности и эффективность хирургического лечения тромбоза нижней полой вены (ТНПВ) различного генеза в условиях искусственного (ИК) или вспомогательного (ВК) кровообращения.

Материалы и методы. В статье представлен опыт хирургического лечения 26 больных с ТНПВ различной этиологии. В том числе 6 пациентов с опухолью почки и распространением тромбов в просвет нижней полой вены. У 7 пациентов ТНПВ сочетался с тромбоэмболией ветвей легочной артерии. Возраст больных колебался от 15 до 75 лет — средний возраст (45,6±7,2) года. В 18 случаях тромбоэктомию выполняли в условиях ИК, фибрилляции сердца и умеренной гипотермии, в 6 — ВК, на работающем сердце и при нормотермии, в 2 — без ИК. В 7 случаях одномоментно выполнили тромбоэктомию из ветвей легочной артерии в условиях ИК на фибрилляции сердца при умеренной гипотермии (до 31°С).

Результаты. Хирургическая летальность составила 11,5 % (3 больных). Причины смерти — острая сердечная недостаточность (2 больных) и желудочно-кишечное кровотечение с ДВС-синдромом (1 больной). В послеоперационный период восстановленная проходимость НПВ у 23 выживших больных подтверждена УЗИ. У больных с опухолью почки в сроки от 3 до 12 мес после операции признаков рецидива опухоли и ТНПВ не отмечено.

Выводы. Тромбоэктомия из нижней полой вены в условиях искусственного или вспомогательного кровообращения является эффективным методом лечения тромбоза нижней полой вены, позволяющим восстановить проходимость нижней полой вены и избежать геморрагических и тромбоэмболических осложнений. При тромбозе нижней полой вены и тромбоэмболии ветвей легочной артерии методика искусственного кровообращения позволяет с успехом выполнять одномоментную тромбоэктомию из нижней полой вены и легочной артерии.



Ключевые слова: тромбоз нижней полой вены, опухолевый тромб, тромбоэмболия ветвей легочной артерии, каватром-боэктомия, искусственное кровообращение.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

8. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Застосування ретардних форм пентоксифіліну в лікуванні переміжної кульгавості у хворих з облітеруючим атеросклерозом артерій нижніх кінцівок

О.С. Ніконенко, П.І. Нікульніков, Г.Г. Влайков, А.О. Гуч, О.А. Штутин, В.В.Перцов, Є.В.Єрмолаєв

Мета роботи. Вивчити клінічну ефективність та переносність ретардних форм пентоксифіліну при лікуванні переміжної кульгавості у хворих на облітеруючий атеросклероз артерій нижніх кінцівок ІІ A — ІI Б стадії.

Матеріали та методи. Дослідження ґрунтується на результатах лікування 140 хворих на облітеруючий атеросклероз артерій нижніх кінцівок ІІ А — ІI Б стадії хронічної артеріальної недостатності нижніх кінцівок, за класифікацією А.В. Покровського (1979). Середній вік хворих становив — (62,6±6,3) року. Хворих поділили на дві групи по 70 пацієнтів відповідно з ІІ А (I група) та ІI Б (II група) стадією облітеруючого атеросклерозу артерій нижніх кінцівок. До контрольної групи ввійшли 20 добровольців віком 60—65 років без ознак порушення гемодинаміки нижніх кінцівок. Препарат призначали як монотерапію 124 хворим, у яких не треба було реконструювати артерії нижніх кінцівок, та 16 пацієнтам на етапі передопераційної підготовки. Пентоксифілін призначали по 600 мг (1 таблетка) двічі на добу. Тривалість курсу лікування — 1 міс: стаціонарно — 10 діб та амбулаторно — 20 діб. Таблетки приймали після їди вранці та ввечері, не розжовуючи й запиваючи водою. Клінічну ефективність лікування оцінювали за динамікою скарг (переміжна кульгавість), дистанцією ходьби (збільшення або без помітних змін), зміною регіонарного систолічного тиску (РСТ), який вимірювали методом допплерівської сфігмоманометрії на задніх великогомілкових артеріях, а також за станом мікроциркуляції тканин, за даними лазерної допплерівської флоуметрії (ЛДФ).

Результати. В кінці курсу лікування хворі I групи зауважили достовірне (р<0,05) збільшення мінімальної дистанції ходьби без болю від (228,7±35,1) до (373,6±42,5) м, хворі II групи — від (146,3±22,4) до (239,4±33,7) м. Максимальна дистанція ходьби без болю також достовірно (р<0,05) зросла в I групі — від (263,4±31,8) до (417,2±44,9) м, у II — від (188,7±26,1) до (259,6±39,8) м. Під час проведення проби на фізичне навантаження (ходьба 60 кроків на хвилину) відстань, що проходили хворі без болю в литкових м'язах, збільшилася в 2,5 разу, тобто від (187,4±22,8) до (316,6±42,3) м в I групі та від (95,8±25,8) до (239,5±39,3) м (р<0,05) у ІІ. Результати досліджень дали змогу встановити достовірне поліпшення функціонального стану мікроциркуляторного русла, що виявлялося підвищенням початкового рівня перфузії тканин та позитивною динамікою функціональних проб. Під час виконання постуральної проби виявляли зниження перфузії тканин у хворих I та II груп відповідно на (43,7±6,5) та (38,4±5,9) %. При цьому показники II групи достовірно відрізнялися від початкових (р<0,05). У процесі виконання проби Вальсальви помічали зниження перфузії шкіри у хворих I групи на (21,6±2,1) %, II — на (16,4±1,9) % від початкового рівня. Ці показники достовірно (р<0,05) відрізнялися від тих, які були отримані до початку лікування. За результатами тесту реактивної гіперемії, у хворих I групи максимальна перфузія тканин досягала (312,6±22,6) %, II — (277,4±29,8) %. При цьому показники II групи достовірно (р<0,05) відрізнялися від початкових, а показники I недостовірно (р>0,05) відрізнялися від норми.

Висновки. Дослідження ефективності застосування ретардних форм пентоксифіліну у 140 хворих на облітеруючий атеросклероз артерій нижніх кінцівок свідчило про позитивний клінічний результат лікування у 100 % хворих з ІІ А стадією захворювання та 98 % хворих — з ІI Б. Клінічний ефект був зумовлений поліпшенням мікроциркуляції тканин нижніх кінцівок внаслідок збільшення перфузії, від (59,6±9,3) до (64,6±9,7) перфузійних одиниць (ПО) в I групі і від (43,5±8,2) до (58,9±9,3) ПО — в II групі хворих, зменшення спазму периферичних судин та підвищення функціонального резерву мікроциркуляторного русла, що виявлявся поліпшенням перфузії шкіри при реактивній гіперемії від (283,6±27,4) до (312,6±22,6) % в I групі хворих і від (210,7±28,2) до (277,4±29,8) % — в II групі.



Ключові слова: пентоксифілін, облітеруючий атеросклероз, переміжна кульгавість.

 

Применение ретардных форм пентоксифиллина в лечении перемежающей хромоты у больных с облитерирующим атеросклерозом артерий нижних конечностей

А.С. Никоненко, П.И. Никульников, Г.Г. Влайков, А.А. Гуч, А.А. Штутин, В.В.Перцов, Е.В.Ермолаев

Цель работы. Изучить клиническую эффективность и переносимость ретардных форм пентоксифиллина при лечении перемежающей хромоты у больных с облитерирующим атеросклерозом артерий нижних конечностей ІІ A — ІI Б стадии.

Материал и методы. Проанализированы результаты лечения 140 больных с облитерирующим атеросклерозом артерий нижних конечностей со ІІ А — ІI Б стадией хронической артериальной недостаточности тканей нижних конечностей, по классификации А.В. Покровского (1979). Средний возраст больных составил (62,6±6,3) года. Больные были подразделены на две группы по 70 пациентов соответственно с ІІ А (I группа) и ІI Б (II группа) стадией облитерирующего атеросклероза артерий нижних конечностей. Контрольную группу составили 20 добровольцев в возрасте 60—65 лет без призназков нарушения гемодинамики нижних конечностей. Препарат применяли как монотерапию у 124 больных, не нуждавшихся в реконструкции артерий нижних конечностей, и у 16 пациентов на этапе предоперационной подготовки. Назначали его по 600 мг (1 таблетка) 2 раза в сутки. Продолжительность курса лечения — 1 мес: стационарно — 10 сут и амбулаторно — 20 сут. Таблетки принимали после еды утром и вечером, не разжевывая и запивая водой. Эффективность лечения оценивали по динамике жалоб (перемежающая хромота), дистанции ходьбы (увеличение или без существенных изменений), изменениям регионарного систолического давления (РСД), измеренного методом допплеровской сфигмоманометрии на задних большеберцовых артериях, а также по состоянию микроциркуляции тканей согласно данным лазерной допплеровской флоуметрии (ЛДФ).

Результаты. В конце курса лечения больные I группы отмечали достоверное (р<0,05) увеличение минимальной дистанции ходьбы без боли от (228,7±35,1) до (373,6±42,5) м, больные II группы — от (146,3±22,4) до (239,4±33,7) м. Максимальная дистанция ходьбы без боли также достоверно (р<0,05) возросла в I — от (263,4±31,8) до (417,2±44,9) м и во II группах — от (188,7±26,1) до (259,6±39,8) м. При проведении пробы на физическую нагрузку (ходьба 60 шагов в минуту) расстояние, проходимое больными без боли в икроножных мышцах, увеличилось в 2,5 раза, то есть от (187,4±22,8) до (316,6±42,3) м в I группе и от (95,8±25,8) до (239,5±39,3) м (р<0,05). Результаты исследований позволили установить достоверное улучшение функционального состояния микроциркуляторного русла, что проявлялось повышением исходного уровня перфузии тканей и положительной динамикой функциональных проб. При выполнении постуральной пробы определяли снижение перфузии тканей у больных I и II группы соответственно на (43,7±6,5) и (38,4±5,9) %. При этом показатели II группы достоверно отличались от исходных (р<0,05). При выполнении пробы Вальсальвы отмечали снижение перфузии кожи у больных I группы на (21,6±2,1) %, II — на (16,4±1,9) % от исходного уровня. Эти показатели достоверно (р<0,05) отличались от таковых до начала лечения. При выполнении теста реактивной гиперемии у больных I группы максимальная перфузия тканей достигала (312,6±22,6) %, во II — (277,4±29,8) %, при этом показатели II группы достоверно (р<0,05) отличались от исходных, а показатели I группы недостоверно (р>0,05) отличались от нормы.

Выводы. Исследование эффективности применения ретардных форм пентоксифиллина у 140 больных с облитерирующим атеросклерозом артерий нижних конечностей свидетельствовало о положительном клиническом результате лечения у 100 % со ІІ А и 98 % больных — со ІI Б стадией заболевания. Клинический эффект был обусловлен улучшением микроциркуляции тканей нижних конечностей в результате увеличения перфузии от (59,6±9,3) до (64,6±9,7) перфузионных единиц (ПЕ) в I группе и от (43,5 ± 8,2) до (58,9±9,3) ПЕ — во II, уменьшения спазма периферических сосудов и повышения функционального резерва микроциркуляторного русла, проявлявшегося возрастанием перфузии кожи при реактивной гиперемии от (283,6±27,4) до (312,6±22,6) % в I группе больных и от (210,7±28,2) до (277,4±29,8) % — во II.



Ключевые слова: пентоксифиллин, облитерирующий атеросклероз, перемежающая хромота.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

9. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Стан NOсистеми в еритроцитах крові хворих з первинною легеневою гіпертензією та його зміни під час лікування дилтіаземом

К.М. Амосова, Н.М. Гула, Ю.І. Губський, А.В.Коцюруба, Є.М. Задорін, Л.Ф. Конопльова

Мета — оцінити стан NO-системи в еритроцитах крові хворих на первинну легеневу гіпертензію (ПЛГ) та його зміни в умовах довготривалого лікування блокатором кальцієвих каналів (БКК) дилтіаземом.

Матеріали та методи. Досліджували NO-систему в еритроцитах крові 10 хворих на ПЛГ з серцевою недостатністю III— IV класу за NYHA на тлі лікування дилтіаземом в дозі 180 — 360 мг, в середньому — 270 мг на добу. Систолічний тиск у легеневій артерії становив 89 — 107 мм рт. ст. (у середньому 98±9). Визначали вміст стабільних метаболітів NO в еритроцитах крові: нітрит-аніона (NO2) — за допомогою реактиву Гріса; нітрат-аніона (NO3) — з використанням бруцинового реактиву. Вивчали активність NO-синтетаз (Са2+-залежної — cNOS та Са2+-незалежної — iNOS) з використанням спектрофотометричного методу. Паралельно в еритроцитах крові визначали вміст пероксиду водню, активність аргінази за утворенням сечовини, активність супероксиддисмутази (СОД), кількість білка за Бредфордом. Хворих обстежували двічі: в момент введення в дослідження та після 6 міс лікування з використанням дилтіазему. Контрольну групу становили 10 здорових осіб.

Результати. В еритроцитах крові хворих на ПЛГ знижувалися активність cNOS до (0,67 ± 0,24) пікомоль·хв–1·мг–1 білка (в контролі 2,16 ± 0,19; р<0,05), пул NO2 до (16,36 ± 2,13) пікомоль/мг білка (в контролі 26,14 ± 2,29; р<0,05). При цьому активність іNOS в еритроцитах крові підвищувалася до (3,24 ± 0,58) пікомоль·хв–1·мг–1 білка (в контролі 0,61 ± 0,07; р<0,05), що призвело до збільшення пулу NO3 до (14,39 ± 1,38) нмоль/мг білка (в контролі 1,82± 0,13; р<0,05). Вміст стабільного метаболіту активного кисню — Н2О2 зростав до (17,87 ± 2,27) пікомоль/мг білка (в контролі 8,18 ± 0,68; р<0,05), що підтверджувало активацію процесів перекисного окиснення ліпідів. Активність СОД знижувалася до (3,23 ± 0,23) у.о./мл (в контролі 7,17 ± 0,31, р<0,05). Це сприяло нагромадженню супероксидних аніон-радикалів, що беруть участь у зв'язуванні NO завдяки утворенню токсичного пероксинітриту, який може спричинити порушення виділення еритроцитами АТФ, потрібного для синтезу «корисного» NO в ендотеліоцитах за допомогою cNOS. Це сприяє зниженню рівня NO в ендотелії судин і зумовлює підвищення легеневого судинного опору, характерного для ПЛГ. Під час лікування дилтіаземом сNOS в еритроцитах крові збільшилася до (2,83 ± 1,04) пікомоль·хв–1·мг–1 білка (р<0,05), нормалізувалася. Це супроводжувалося збільшенням пулу NO2 до (44,09 ± 4,07) пікомоль/мг білка (р<0,05) і свідчило про позитивну динаміку рівня «корисного» NO в еритроцитах крові, які слугують його донорами для ендотеліоцитів. Активність іNOS, пул NO3 і рівень Н2О2 в еритроцитах не змінилися: відповідно (5,35 ± 1,41) пікомоль·хв–1·мг–1 білка, (15,15 ± 2,58) нмоль/мг білка, (23,11 ± 9,50) пікомоль/мг білка. Активність СОД збільшувалася до (6,56 ± 0,13) у.о./мл (р<0,05). Таким чином, дилтіазем сприяє збільшенню продукції функціонально активного NO в еритроцитах і поліпшенню АТФ-секретуючої функції, може позитивно впливати на функцію ендотелію.

Висновки. В еритроцитах крові хворих на ПЛГ знижена активність cNOS і зменшений пул NO2, що свідчить про зменшення синтезу NO, який бере участь у вазодилатації. Підвищення активності iNOS супроводжується збільшенням пулу NO3 і сприяє активації процесів перекисного окиснення ліпідів, про що свідчать збільшення вмісту Н2О2 і зниження активності СОД. В умовах лікування блокатором кальцієвих каналів дилтіаземом підвищуються активність cNOS, пул NO2 і активність СОД в еритроцитах.



Ключові слова: первинна легенева гіпертензія, еритроцити, NO-система, блокатор кальцієвих каналів — дилтіазем.

 

Состояние NOсистемы в эритроцитах крови больных первичной легочной гипертензией и его изменения во время лечения дилтиаземом

Е.Н. Амосова, Н.М. Гулая, Ю.И. Губский, А.В. Коцюруба, Е.М. Задорин, Л.Ф. Коноплева

Цель. Оценить состояние NO-системы в эритроцитах крови больных первичной легочной гипертензией (ПЛГ) и его изменения в условиях длительного лечения блокатором кальциевых каналов (БКК) дилтиаземом.

Материалы и методы. Исследовали NO-систему в эритроцитах крови 10 больных на ПЛГ с сердечной недостаточностью III—IV класса по NYHA на фоне лечения дилтиаземом в дозе 180—360 мг (в среднем — 270 мг/сут). Систолическое давление в легочной артерии составляло 89—107 мм рт. ст. — в среднем (98±9) мм рт. ст. Определяли содержание стабильных метаболитов NO в эритроцитах крови: нитрит-аниона (NO2) — с помощью реактива Гриса, нитрат-аниона (NO3) — с использованием бруцинового реактива. Изучали активность NO-синтетаз (Са2+-зависимой — cNOS и Са2+-независимой — iNOS) с использованием спектрофотометрического метода. Параллельно в эритроцитах крови определяли содержание перекиси водорода, активность аргиназы по образованию мочевины, активность супероксиддисмутазы (СОД), количество белка по Бредфорду. Обследовали больных дважды: в момент включения в исследование и после 6 мес лечения с использованием дилтиазема. Контрольную группу составили 10 здоровых человек.

Результаты. В эритроцитах крови больных ПЛГ снижались активность cNOS до (0,67 ± 0,24) пикомоль·мин–1·мг–1 белка (в контроле 2,16 ± 0,19; р<0,05), пул NO2 до (16,36 ± 2,13) пикомоль/мг белка (в контроле 26,14 ± 2,29; р<0,05). При этом активность іNOS в эритроцитах крови увеличивалась до (3,24 ± 0,58) пикомоль·мин–1·мг–1 белка (в контроле 0,61 ± 0,07; р<0,05), что приводило к увеличению пула NO3— (до 14,39 ± 1,38) нмоль/мг белка (в контроле 1,82± 0,13; р<0,05). Содержание стабильного метаболита активного кислорода — Н2О2 увеличивалось до (17,87 ± 2,27) пикомоль/мг белка (в контроле 8,18 ± 0,68; р<0,05), что подтверждало активизацию процессов перекисного окисления липидов. Активность СОД снижалась до (3,23± 0,23) у.е./мл (в контроле 7,17 ± 0,31; р<0,05). Это приводило к накоплению супероксидных анион-радикалов, которые участвуют в связывании NO, благодаря образованию токсического пероксинитрита, который может вызывать нарушение выделения эритроцитами АТФ, необходимого для синтеза «полезного» NO в эндотелиоцитах с помощью cNOS. Это способствует снижению уровней NO в эндотелии сосудов и обуславливает повышение легочного сосудистого сопротивления, характерного для ПЛГ. При лечении дилтиаземом сNOS в эритроцитах крови увеличилась до (2,83 ± 1,04) пикомоль·мин–1·мг–1 белка (р<0,05), нормализовалась. Это сопровождалось увеличением пула NO2 до (44,09 ± 4,07) пикомоль/мг белка (р<0,05) и свидетельствовало о положительной динамике уровня «полезного» NO в эритроцитах крови, которые являются его донорами для эндотелиоцитов. Активность іNOS, пул NO3 и уровень Н2О2 в эритроцитах не изменились: соответственно (5,35 ± 1,41) пикомоль·мин–1·мг–1 белка, (15,15 ± 2,58) нмоль/мг белка, (23,11 ± 9,50) пикомоль/мг белка. Активность СОД возросла до (6,56 ± 0,13) у.е./мл (р<0,05). Таким образом, дилтиазем, способствуя увеличению продукции функционально активного NO в эритроцитах и улучшая их АТФ-секретирующую функцию, может положительно влиять на функцию эндотелия.

Выводы. В эритроцитах крови больных ПЛГ снижена активность cNOS и уменьшен пул NO2, что свидетельствует об уменьшении синтеза NO, который участвует в вазодилатации. Повышение активности iNOS сопровождается увеличением пула NO3 и способствует активизации процессов перекисного окисления липидов, о чем свидетельствует увеличение содержания Н2О2и снижение активности СОД. В условиях лечения блокатором кальциевых каналов дилтиаземом увеличиваются активность cNOS, пул NO2 и активность СОД в эритроцитах.



Ключевые слова: первичная легочная гипертензия, эритроциты, NO-система, блокатор кальциевых каналов — дилтиазем.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

10. оригінальні дослідження

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Динаміка розподілу стаціонарних хворих на гострий інфаркт міокарда за віком, статтю і професійною належністю за період з 1985 до 1999 р.

Т.М. Соломенчук, В.А. Скибчик

Мета. Простежити динаміку розподілу хворих на гострий інфаркт міокарда (ІМ), госпіталізованих в інфарктне відділення Міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги Львова в період з 1985 до 1999 р. (за 15 років), за віком, статтю і професією.

Матеріал і методи. На підставі архівних даних інфарктного відділення лікарні швидкої медичної допомоги Львова проведено ретроспективний аналіз контингенту хворих на гострий ІМ за 15 років (з 1985 до 1999 р.) у трьох періодах: І (1985 — 1989); ІІ (1990—1994); ІІІ (1995—1999) з урахуванням статі й віку, а також професії.

Результати. Серед хворих на гострий ІМ майже вдвічі більше чоловіків, ніж жінок — відповідно 65,0 і 35,0 %. Співвідношення кількості чоловіків і жінок серед хворих віком до 44 років становило 9:1, від 45 до 60 років — 3:1, понад 60 років — 1:1. Частка жінок серед хворих на гострий ІМ у І період становила 32,5 %, в ІІ — 33,1 % і в ІІІ — 38,7 % (рІ—ІІІ<0,05). При цьому частка хворих на ІМ жінок серед усіх хворих на ІМ віком 45—60 років збільшилася з 21,6 до 26,6 %, (р<0,05). Серед жінок частка хворих віком до 44 років зменшилася з 3,9 до 1,8 %, але зросла у віці понад 60 років з 67,0 до 76,7 % (р<0,05). Абсолютна кількість осіб до 44 років мала тенденцію до збільшення за рахунок чоловіків і у І період становила 222 особи, в ІІ — 239, в ІІІ — 227 (відповідно 191, 219 і 205 осіб). Проте частка хворих молодого віку зменшилася з 9,0 % у І період до 7,1 % в ІІІ, а хворих похилого віку — збільшилася з 47,2 до 61,7 % (р<0,05). Серед хворих віком до 44 років переважали ті, чия робота була пов'язана з дією ксенобіотиків, у віці 45—60 років їх було 63,1 %. Констатовано низький рівень уваги лікарів до професійного анамнезу, хоча незнання його значно обмежує коло імовірних причин та чинників ризику щодо ІМ.

Висновки. Співвідношення кількості госпіталізованих з приводу ІМ чоловіків і жінок серед осіб похилого віку зменшується порівняно з таким серед хворих молодого віку. За період з 1985—1989 до 1995—1999 р. помічено збільшення кількості хворих жінок на 35,4 %, і частка хворих похилого віку — на 30,7 %. Майже у 2/3 працездатних хворих робота була пов'язана з контактом з ксенобіотиками.



Ключові слова: інфаркт міокарда, вік, стать, професія.

 

Динамика распределения стационарных больных острым инфарктом миокарда по возрасту, полу и профессиональной принадлежности за период с 1985 по 1999 г.

Т.Н. Соломенчук, В.А.Скибчик

Цель. Проследить динамику распределения больных острым инфарктом миокарда (ИМ), госпитализированных в инфарктное отделение Городской клинической больницы скорой медицинской помощи Львова за период с 1985 по 1999 г. (за 15 лет), по возрасту, полу и профессии.

Материал и методы. На основании архивных данных инфарктного отделения городской клинической больницы скорой медицинской помощи Львова проведен ретроспективный анализ контингента больных острым ИМ за 15 лет (с 1985 по 1999 г.) в трех периодах: І (1985—1989); ІІ (1990—1994); ІІІ (1995—1999). При этом учитывали пол и возраст. В группах лиц трудоспособного возраста проведен анализ их профессий.

Результаты. Среди больных острым ИМ практически вдвое больше мужчин, чем женщин — соответственно 65,0 и 35,0 %. Соотношение количества мужчин и женщин среди больных до 44 лет составляло 9:1, от 45 до 60 лет — 3:1, старше 60 лет — 1:1. Доля женщин среди больных острым ИМ в І период составила 32,5 %, во ІІ — 33,1 % и в ІІІ — 38,7 % (рІ—ІІІ<0,05). При этом доля больных ИМ женщин среди всех больных ИМ в возрасте 45—60 лет увеличилась с 21,6 до 26,6 % (р<0,05). Среди женщин доля больных в возрасте до 44 лет уменьшилась с 3,9 % до 1,8 % при увеличении таковой для лиц старше 60 лет с 67,0 до 76,7 % (р<0,05). Абсолютное количество пациентов до 44 лет имело тенденцию к увеличению за счет мужчин и в І период составило 222, во ІІ — 239, в ІІІ — 227 (соответственно 191, 219 и 205). В то же время доля больных молодого возраста уменьшилась с 9,0 % в І период до 7,1 % в ІІІ, а больных пожилого возраста — увеличилась с 47,2 до 61,7 % (р<0,05). Основную массу больных в возрасте до 44 лет составили те, чья работа связана с действием ксенобиотиков, 45—60 лет — 63,1 %. Констатирован низкий уровень внимания врачей к сбору профессионального анамнеза, незнание которого значительно ограничивает круг вероятных причин и факторов риска, приводящих к развитию ИМ.

Выводы. Соотношение количества госпитализированных по поводу ИМ мужчин и женщин среди лиц пожилого возраста уменьшается по сравнению с таковым среди больных молодого возраста. За период 1985—1989 и 1995—1999 г. увеличились количество больных женщин на 35,4 % и доля больных пожилого возраста на 30,7 %. Почти у 2/3 больных трудоспособного возраста работа была связана с контактом с ксенобиотиками.



Ключевые слова: инфаркт миокарда, возраст, пол, профессия.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

11. огляди

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Проблеми діагностики та хірургічного лікування оклюзійностенотичних уражень брахіоцефальних артерій атеросклеротичного генезу при ішемічній хворобі серця

В.Г. Мішалов, Н.Ю. Літвінова

У статті наведено огляд літератури з питання хірургічного лікування хронічної недостатності мозкового кровообігу, спричиненої атеросклеротичними стенозами брахіоцефальних артерій (БЦА), у хворих із супутньою ішемічною хворобою (ІХС) серця. Aктуальність питання зумовлена частим виявленням ІХС у таких хворих, а також впливом супутньої патології серця на результати хірургічної реконструкції кровоплину по БЦА. Наведено дані про показання до реконструктивних операцій на БЦА, етапність операцій за мультифокального ураження, різні методики оперативного втручання з характеристикою їхніх переваг та недоліків, а також методи церебропротекції при операціях на БЦА, основні післяопераційні неврологічні й кардіологічні ускладнення.



Ключові слова: атеросклероз, стенози брахіоцефальних артерій, ішемічна хвороба серця, хірургічне лікування.

 

Проблемы диагностики и хирургического лечения окклюзионно стенотических поражений брахиоцефальных артерий атеросклеротического генеза при ишемической болезни сердца

В.Г. Мишалов, Н.Ю. Литвинова

В статье приведен обзор литературы по вопросу хирургического лечения хронической недостаточности мозгового кровообращения, вызванной стенозами брахиоцефальных артерий (БЦА) атеросклеротического генеза, у больных с сопутствующей ишемической болезнью сердца (ИБС). Актуальность вопроса обусловлена частой встречаемостью ИБС у таких больных, а также влиянием этой сопутствующей патологии сердца на результаты хирургической реконструкции кровотока по БЦА. Приведены сведения о показаниях к реконструктивным операциям на БЦА, этапности операций при мультифокальном поражении, различные методики оперативного вмешательства с указанием их достоинств и недостатков, а также методы церебропротекции при операциях на БЦА, основные послеоперационные неврологические и кардиологические осложнения.



Ключевые слова: атеросклероз, стенозы брахиоцефальных артерий, ишемическая болезнь сердца, хирургическое лечение.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

12. огляди

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Профілактика серцевої недостатності

О.Й. Жарінов

Висвітлено основні питання первинної та вторинної профілактики серцевої недостатності шляхом медикаментозної корекції чинників ризику, що ґрунтується на результатах багатоцентрових досліджень. За даними дослідження EUROPA, у пацієнтів з хронічною ішемічною хворобою серця (ІХС) без дилатації лівого шлуночка тривале застосування препарату з групи інгібіторів АПФ периндоприлу дає змогу достовірно зменшити ризик виникнення серцевої недостатності. Профілактика декомпенсації із застосуванням інгібіторів АПФ та інших нейрогуморальних модуляторів — основний напрямок лікування хворих з компенсованою серцевою недостатністю.



Ключові слова: серцева недостатність, дисфункція лівого шлуночка, профілактика, інгібітори ангіотензинперетворюG вального ферменту.

 

Профилактика сердечной недостаточности

О.И. Жаринов

Освещены основные вопросы первичной и вторичной профилактики сердечной недостаточности путем медикаментозной коррекции факторов риска, который базируется на результатах многоцентровых исследований. По данным исследования EUROPA, у пациентов с хронической ишемической болезнью сердца (ИБС) без дилатации левого желудочка продолжительное применение препарата из группы ингибиторов АПФ периндоприла дает возможность достоверно уменьшить риск возникновения сердечной недостаточности. Профилактика декомпенсации с применением ингибиторов АПФ и других нейрогуморальных модуляторов — основное направление лечения больных с компенсированной сердечной недостаточностью.



Ключевые слова: сердечная недостаточность, дисфункция левого желудочка, профилактика, ингибиторы ангиотензин-превращающего фермента.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

13. огляди

 


Notice: Undefined index: pict in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 74

Оцінка безпечності застосування

М.М. Козачок, М.М. Селюк

У статті проаналізовано результати вивчення безпечності та клінічної ефективності застосування кардіоселективного β1-адреноблокатора — небівололу (добова доза 5 мг) у хворих з артеріальною гіпертензією та ішемічною хворобою серця у поєднанні з хронічними обструктивними захворюваннями легенів. Відзначено хорошу переносність небівололу. Препарат не призвів до погіршення перебігу хронічного обструктивного бронхіту та бронхіальної астми і не погіршував спірометричних показників функції зовнішнього дихання хворих.



Ключові слова: гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, хронічний обструктивний бронхіт, бронхіальна астма, функція зовнішнього дихання, небіволол.

 

Оценка безопасности применения

Н.Н. Козачок, М.Н. Селюк

В статье проанализированы результаты исследований по изучению безопасности и переносимости кардиоселективного β1-адреноблокатора небиволола (суточная доза 5 мг) у больных с заболеваниями сердечноGсосудистой системы в сочетании с хроническими обструктивными процессами в легких. Отмечена хорошая переносимость небиволола. Препарат не вызывал ухудшения течения хронических обструктивных заболеваний легких (хронического обструктивного бронхита, бронхиальной астмы), не ухудшал спирометрических показателей функции внешнего дыхания.



Ключевые слова: гипертоническая болезнь, ишемическая болезнь сердца, хронический обструктивный бронхит, бронG хиальная астма, функция внешнего дыхания, небиволол.


Notice: Undefined variable: lang_long in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/svizhij_nomer.php on line 186

Анонс свіжого номера

№4(60) // 2017

Cover preview

Новини

Авторизація



Notice: Undefined variable: err in /home/vitapol/heartandvessels.vitapol.com.ua/blocks/news.php on line 50





Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»